Нікі, Фанта, Дімідрол, Болтик, Лиска – це лише маленька частина чотирилапих друзів двох вояків російсько-української війни.
Блог «Знай більше» поспілкувався із демобілізованим бійцем з Дубна Дмитром Кирилюком та контрактником Олегом Перцем. Разом з останнім щодня «служить» у військовій частині красуня Нікі. Це собака породи хаскі.
Олег Перець розповідає, що після випускного в коледжі додому прийшла повістка на строкову службу. Тож не вагаючись пішов служити і підписав контракт із 301-м батальйоном. Це було у 2016 році. Спершу його відправили в Полтаву. Там він був місяць на навчанні і тоді поїхав на Схід.
Одного дня, коли приїхав додому на ротацію, на Олега чекала приємна несподіванка від мами. Жінка, знаючи про мрію сина, реалізувала її. Цієї ротації Олег став щасливим власником маленької хаскі – Нікі. А коли тій виповнилось півроку, то вперше хаскі поїхала на Схід.
- Командування не було проти, бо Нікі ще з самого дитинства бувала в частині, тому ми й разом поїхали на війну. Вона доволі слухняна і розумна собака. Збитків нікому не робила. Стояла зі мною на блокпості і повноцінно, разом із бійцями, берегла цілісність нашої країни. Не підпускала нікого чужого. Й тримала в страху сепаратистів. І хоч Нікі ще зовсім юна, але демонструвала, що з нею ми в безпеці, - розказує Олег.
Нікі така бойова була не лише на завданнях, а й тоді, коли її господар після чергувань відпочивав. Собака берегла сон Олега і близько не підпускала бійців до нього. Гавкала на них, поки той сам не просинався.
Також Олег Перець розповідає, що Нікі не зважаючи на свою вибагливу породу вела себе на війні доволі скромно. Їла разом із вояками армійську їжу та чемно пристосовувалась до життя, яке їй запропонував господар.
А от в Дмитра Кирилюка на фронті чотирилапих друзів було багато. На місці дислокації він потоваришував із котом Фантою. Він у бліндажі ловив мишей.
Також Дмитро згадує й про кота Дімідрола.
- Дімідрол він тому, що мене звати Діма. Він теж був моїм друзякою. Хоч дружив він із всіма, але спати любив тільки зі мною. Як жили в підвалі, то вмів лапою собі двері відкривати. Приходив, як до себе додому. Ми тільки ходили за ним ті двері закривали, бо нам холод запускав і ми потім мерзнули.
