Ніякий Фауст у цьому «Фаусті» не ночував

1030 0

Ми у соцмережах:

Ніякий Фауст у цьому «Фаусті» не ночував

Після смерті Андрія Тарковського трон короля радянського авторського філософського кіно порожнім бувне довго. Суспільна думка невдовзі «коронувала» молодого та бунтівного кінорежисера Олександра Сокурова, якому симпатизував і допомагав «сам» Тарковський. З того часу промайнуло чверть століття. Радянський артхауз виріс із коротких штанців і в умовах нової суспільної формації перетворився якщо і не в масове, то, принаймі, і не рідкісне явище.

Після смерті Андрія Тарковського трон короля радянського авторського філософського кіно порожнім бувне довго. Суспільна думка невдовзі «коронувала» молодого та бунтівного кінорежисера Олександра Сокурова, якому симпатизував і допомагав «сам» Тарковський. З того часу промайнуло чверть століття. Радянський артхауз виріс із коротких штанців і в умовах нової суспільної формації перетворився якщо і не в масове, то, принаймі, і не рідкісне явище. З’явились нові талановиті режисери, нові чудові авторські роботи, відзначені і глядачами, і міжнародними фестивалями. Весь цей час і до сьогодні на троні жанру незмінно перебуває Їхня Величність Олександр Сокуров. Найбільш титулований, найбільш відомий за кордоном і найбільш «західний» із режисерів російського сьогодення. Тільки перелік його фестивальних регалій складе зо два аркуші друкованого тексту. В ногу зі своїм сюзереном йде його вірний слуга та товариш — сценарист Юрій Арабов — незмінний співавтор із часів нонконформістської юності. Сокурову належить унікальний кіноексперимент, проведений у 2002 році. Одну із своїх найзрозуміліших стрічок — «Російський Ковчег» — режисер зняв у режимі реального часу, за півтори години. Камера неспішно, не зупиняючись, переміщується приміщеннями, сходами, залами Ермітажу, пронизує товщу часу і вихоплює побутові, світські та історично значимі сцени із 300-літньої імперської історії. Зрозуміло — процесу унікальної зйомки передували довгі репетиції, тренування та підготовка матеріальної бази. Але зняти своє естетське роуд-муві в інтер’єрах гігантського палацу без жодного дублю — це неймовірно! А якби хтось із акторів не втримався на слизькому паркеті, або чхнув перед камерою? Сьогодні ім’я Сокурова знову у топ-новинах. Його остання стрічка «Фауст», екранізація однойменної поеми Гете — переможець 68 Венеціанського кінофестивалю. Короля Сокурова приймає цар Путін, говорить приємні слова, обіцяє державну фінансову підтримку прокату стрічки. І це не зважаючи на те, що «західник» Сокуров йде проти «слов’янофіла» Путіна і рекомендує останньому віддати Курили японцям. Путіна можна зрозуміти — йому важливий будь-який успіх його держави на міжнародній арені. Можна зрозуміти і путінських вірнопідданих. Без державної дотації картину Сокурова очікує повне фіаско. Адже Сокуров знімає кіно не для всіх людей, а для тонесенького прошарку рафінованої інтелігенції, що поділяє і розуміє його філософію та естетику. Для пересічного глядача Росії, як зрештою і України, картини Сокурова, і «Фауст» тут не виняток, це повний маразм. Язикатий українець при цьому ще й адресує майстру та прихильникам його непростої творчості шевченківське «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя. А то залізете на небо — і він не він і я не я». Буду відвертим — перед новітнім Фаустом я теж капітулював. Хоча і не без бою. Я побачив блискучу в естетичному відношенні картину. Кожний кадр — це витвір мистецтва, це полотно Брейгеля, яке можна сміливо брати у раму і вивішувати на музейній стіні. Оператор? Операторові у свій час довірили зйомки самого Гаррі Поттера, і цим все сказано. Актори — грають так, начебто вони самі, а не відомий персонаж, проміняли свої душі на акторський талант. Все на місці. А зліпити докупи — виходить надскладна професорська лекція на науковій конференції. Свідомість через 15-20 хвилин такого перегляду починає відключатись, наче рятуючи організм від больового шоку. Не почуваючи себе достатньо кваліфікованим для оцінки цієї екранізації у всій ії цілісності, звертаюсь за допомогою до відомого російського літературного критика Віктора Топорова. «Іноді банан — це просто банан, а випендрьожник та неук Сокуров — це просто випендрьожник та неук. Він і «Фауста», я впевнений, не читав. Як мінімум не читав на німецькій мові, тим паче — другу частину. А що за дика ідея перекладати німецькою і озвучувати як Фауста похмуру маячню Арабова? А вся ця гомосятина — її у Фаусті Гете немає і бути не може. Чому ні слова про те, що Фауст — один із ключових архетипів всього людства, це — правнук Прометея, це — воля до пізнання і перетворення Всесвіту. Не може людина Фауст бути страшнішою за диявола. Бо диявол і є концентроване зло. Ніякий Фауст у цьому «Фаусті» не ночував. І нічого цінного у цьому безкінечно довгому і безкінечно нудному фільмі ви не знайдете. Крім одного, Сокуров — неймовірно претензійна і глибоко хвора людина».


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також