Нобелівське Євангеліє: 500-річний рукопис, який написали на Поліссі

405 0

Ми у соцмережах:

Нобелівське Євангеліє: 500-річний рукопис, який написали на Поліссі

14 червня 1520 року — рівно 500 років тому — дяк закінчив переписувати книгу в Нобелі, що на півночі Рівненщини. Рукопис передали у місцевий храм, погрожуючи для злодіїв прокляттям. Нині Нобелівське Євангеліє, що створили на 41 рік раніше від Пересопницького, — у Вільнюсі.

Літописний Нобель: п’ять церков та монастир

Найдавнішу поліську книгу написали у колишньому містечку — нинішньому селі — розташованому на півострові, який оточує став. Тут віддавна проживали люди, які використовували особливості природи для захисту від ворогів. Про це свідчать залишки кераміки та жител, які виявили археологи, а також згадки у літописах.

Згодом у Нобелі зафіксували 45 земельних наділів, дві вулиці, ринкову площу та п’ять церков навколо у реєстрі Пінського князівства. У містечку також діяв чоловічий Свято-Преображенський монастир. У ньому, ймовірно, і написали Євангеліє, адже саме у скрипторіях (майстернях), що діяли при обителях, як правило, створювали рукописи.

Однак у післямові книги згадується не монах, а дяк, «многогрішний раб Божий Севастьян Аврамович». Можливо, рукопис переписали при церкві.

Без пробілів і зі знаками голгофи

Нобелівське Євангеліє написане півуставом. Це потребувало майстерності від переписувачів та кількох років праці. Основний текст — суцільний, без розподілу на слова. Тоді книги читали вголос, а розділові знаки позначали місця для наголосів. Крім того, з-поміж мови євангелістів виділено цитати зі Старого Заповіту та слова Ісуса Христа, що мало підкреслювати їхню святість.

Кінець розділів подекуди промаркований знаком голгофи, що є рідкістю для тодішніх Євангелій. Цей символ — хрест над горою із вилицею Адама знизу — означав святість у православних та страждання у католиків. У тексті зустрічаються правки, перекреслення, а на полях — коментарі та пояснення.

Нобелівська копія та Пересопницький переклад

Нобелівський рукопис — це пам’ятка церковно­сло­в’ян­ської мови руської редакції, а Пересопницьке Євангеліє — переклад, як зазначено у післямові, з «язика болгарського на мову руськую для ліпшого вирозумленя люду».

Тобто у першому випадку переписувачі робили копію тексту, а у другому — переклад, використовуючи кілька джерел, наголошує доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко.

Тим не менше, у тексті Нобелівського Євангелія простежуються елементи народної мови. Переписувачі несвідомо відступали від норм сакральної мови через власний рівень освіченості. У тексті зустрічаються літери «і», подекуди «?» замінено на «е».

Проте такі «відступи» від церковнослов’янського правопису також зустрічаються в інших текстах початку XVI століття, звертає увагу докторка філологічних наук Оксана Ніка. Тобто вони не були унікальними рисами Нобелівського Євангелія.

Поліський рукопис створили для використання під час богослужінь. У тексті немає мініатюр євангелістів. Натомість їх зобразили на кутиках обкладинки, а в її центрі — сцена з розп’яттям Ісуса Христа. На зворотному боці книги збереглися ніжки, які передбачалися для того, щоб класти книгу на вівтар. Вцілів також оригінальний ремінець.

Книгою активно користувалися, а тому її відновлювали. Про це свідчать обрізані знизу та пофарбовані збоку сторінки.

Прокляття і врятована книга

Коротка післямова повідомляє, що рукопис створено 1 червня (за старим стилем) 1520 року дяком Севастьяном Аврамовичем при королі Сигізмунді, єпископі Іоні, князеві Федорі Ярославовичі за повелінням старця Хоїнського Симеона Батиєвича.

Євангеліє передали у храм святого Миколи, а «хто цю книгу візьме з церкви святого Миколи, той буде проклятий у цей вік і в майбутній». Такі прокляття у часи, коли люди вірили у магічну силу слова, слугували захистом від злодіїв та були звичними для книг, вважає Віктор Мойсієнко. Нині не відомо, як склалася доля у того, хто забрав Євангеліє з храму в Нобелі, однак для книги, ймовірно, це був порятунок.

Грамотою володіли не лише у великих містах

У середині XIX століття письменник Петро Гільтенбранд виявив рукопис у публічній бібліотеці сучасного Вільнюса. Він працював над систематизацією писемних пам’яток і вніс до каталогу короткий опис Нобелівського Євангелія. Письменник не зазначив, хто передав рукопис до книгозбірні.

Кілька років тому книгу у Вільнюсі виявили поліські краєзнавці. Спочатку згадку про Євангеліє у каталозі Петра Гільтенбранда знайшла Валентина Тумаш, а згодом Павло Дубинець відшукав книгу в бібліотеці Академії наук Литви імені Врублевських.

Працівники литовської книгозбірні, після виявленого інтересу з боку українців, передали рукопис на реставрацію. Книгу також оцифрували і в Україні друком вийшли репринтні копії Євангелія. Нині мовознавці, які вивчають пам’ятку, впевнені — попереду їх чекає багато наукових відкриттів. Однак вже зараз вони висновують: у XVI столітті писемною грамотою володіли не лише у релігійних центрах, а й у невеликих містах, зокрема на Поліссі.

Олексій БУХАЛО,
www.bbc.com/ukrainia.

Фото автора.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також