Щоб продати земельну ділянку, будинок чи іншу нерухомість, особа, яка звернулася до нотаріуса з проханням оформити таку угоду від чийогось імені, має надати нотаріально завірене доручення. Якщо таке доручення є, то інший нотаріус з чистим серцем засвідчить купівлю-продаж або дарування майна й нерухомості. Якщо ж йдеться про подружжя, то при продажу спільного майна, наприклад, земельної ділянки або будинку, нотаріус зобов’язаний вимагати письмової згоди одного з подружжя на здійснення такої угоди. Ця письмова згода також має бути засвідчена нотаріально.
Але от приклади. Гр. М. побажала продати свою квартиру. Яким же був її подив, коли нотаріус заявив, що на продаж квартири існує заборона. Виявляється, квартира перебуває у заставі під кредит на суму 200 тис. дол. США, отриманий не знайомою власниці квартири людиною. Угода була укладена на підставі доручення. Важко повірити, що працівники банку не розуміли, що квартиру під заставу передає чужа людина, яка не має до неї стосунку. Проте в неї було доручення. Гр. Ц. одержала від банку повідомлення на ім’я свого померлого батька про те, що він виступив гарантом погашення кредиту і що його будинок заставлено, а заборгованість не погашається. Ц. відразу звернулася до знайомого адвоката. Перевірка показала, що в розпорядженні банку перебуває нотаріально засвідчене доручення від імені батька Ц., на підставі якого було укладено договір поручительства. Для Ц. усе минулося, оскільки адвокат відразу з’ясував, що доручення було засвідчене вже після смерті довірителя. Незбагненно — проте факт. Втім, пояснення є. Нотаріус засвідчив документ без участі довірителя. В іншому випадку спадкоємці виявили, що їхній батько вже після своєї смерті подарував будинок сторонній людині. Про це йшлося у договорі дарування, засвідченому нотаріусом. Усі ці випадки з практики одного адвоката. Чи не забагато? От, здавалася б, звичайна історія. У Т. і його дружини Є. на правах спільної власності було близько 70 земельних ділянок. Т. пішов до іншої жінки, а законна дружина подала до суду позов про поділ майна. Суд із накладенням арешту на майно на забезпечення позову не квапився. До моменту розгляду справи з’ясувалося, що Т. усе майно вже продав і ділити нічого. Треба мати талант Гоголя, щоб описати німу сцену на засіданні суду, коли все це з’ясувалося. Здавалося б, провернути таке неможливо. Держава створила реєстри нерухомості, продаж від імені іншої особи може здійснюватися лише за нотаріальним дорученням, де на варті законності намертво стоять нотаріуси. Однак Т. зумів усе оминути. Нотаріуси, котрі оформляли угоди, подали від імені дружини доручення на право продажу конкретних ділянок, а також (у решті випадків) письмову згоду дружини на такий продаж. Угоди укладалися в одному з районних центрів Київської області, а доручення були засвідчені в Києві, у нотаріальній конторі, яка розміщена в елітній частині міста. Дружина Т. розуміла, що і підписи на дорученнях (а від її імені їх були десятки), і підписи на письмовій згоді на здійснення угод підроблено. Адже вона вперше в житті перетинала поріг цієї контори. Сама по собі ця справа є чудовим психологічним етюдом. Покинута чоловіком дружина, яка залишилася з двома неповнолітніми дітьми на руках, відповідно до договорів, продає земельні ділянки тій жінці, до якої пішов її чоловік. Ще з’ясувалося, що Т. продав ділянки не лише від імені своєї дружини, а й від імені інших людей і таким самим способом — з допомогою нотаріально завірених доручень. Більше того, були продані земельні ділянки, які є спадковим майном чотирирічної, тобто неповнолітньої, дівчинки. У цьому випадку майно на неповнолітню дівчинку не було оформлене. Отже, у базах даних дівчинка не значилася власником і її інтереси просто проігнорували. Тим часом ст. 1268 Цивільного кодексу України передбачає, що малолітня дівчинка вважається такою, що прийняла спадок, а отже, є власником цієї, уже проданої землі. Про дівчинку, яка залишилася сиротою, начебто ніхто й не знає. Хоча ділянки, які їй належать, коштують мільйони гривень. Вона ж фактично залишилася без нічого. Міліція і прокуратура проводять перевірки , вирішують питання про порушення кримінальної справи. Проте й після порушення кримінальної справи її перспективи досить примарні. Відсутність точного висновку графологічної експертизи залишає сумніви, які мають трактуватися на користь обвинувачуваного. У результаті, як правило, кримінальна справа направляється на дослідування, усіляко затягується і спускається на гальмах. Нотаріус у кращому разі втратить право здійснювати нотаріальну діяльність. Однак коли угоди укладаються на десятки мільйонів гривень, втрата такого права вже несуттєва. У цьому випадку надалі можна прожити й на відсотки.
