Бучні святкування 9 травня на честь "дня перемоги радянського народу над фашизмом" вже не перший рік викликали у мене внутрішній протест. І зовсім не тому, що я проти вшанування пам'яті загиблих у тій давній війні. Вшановувати пам'ять загиблих слід завжди і всюди. Глибоку відразу викликав у мене сам спосіб "святкування", який не змінюється вже п'ятий десяток років. Ну які можуть бути нині "ветерани", коли наймолодші із справжніх учасників тої війни мають нині не менше дев'яноста років? Ви знаєте таких?
Бучні святкування 9 травня на честь "дня перемоги радянського народу над фашизмом" вже не перший рік викликали у мене внутрішній протест. І зовсім не тому, що я проти вшанування пам'яті загиблих у тій давній війні. Вшановувати пам'ять загиблих слід завжди і всюди. Глибоку відразу викликав у мене сам спосіб "святкування", який не змінюється вже п'ятий десяток років. Ну які можуть бути нині "ветерани", коли наймолодші із справжніх учасників тої війни мають нині не менше дев'яноста років? Ви знаєте таких? Навряд. Звідки ж беруться щороку колони "ветеранів війни"? Винятково з фантазії організаторів "парадів перемоги", які знаходяться нині не просто у столиці іншої держави, а у столиці держави, яка оголосила нам війну. Яка надсилає до нас групи озброєних диверсантів, аби ті щодня несли українцям нові смерті й руйнування. І що ми маємо робити? Святкувати "перемогу" за сценарієм ворога? Нинішні трагічні події примусять нас зробити нарешті те, на що наша влада боягузів не наважується і досі. А саме визнати, що 9 травня — це день перемоги іншої держави. Не просто чужої для нас, а відверто ворожої. Зрозуміти, що святкувати сталінську "перемогу" нам тепер не просто недоречно. Тепер це робити аморально. Тож давайте залишимо у спокої прах загиблих сімдесят років тому і припинимо нарешті "святкування" невідомо чого на їхніх кістках. Усвідомимо, що завтрашнє 9 травня може стати початком нової кривавої сторінки нашої боротьби за справжню, а не сталінську свободу від загарбників. Тепер ми маємо перемогти нашого справжнього ворога — Росію. Ви не вірите, що ми у цій війні переможемо? Я особисто не маю у нашій перемозі жодного сумніву. Хоча, як і усі, не можу знати, коли саме прийде наша перемога і чого вона нам усім коштуватиме. Але ця перемога точно буде. І тоді ми, відновивши мирне і вільне життя у рідній Україні, будемо щороку святкувати день цієї перемоги, вшановуючи пам'ять тих, хто загинув за нашу свободу вже і ще, на жаль, загине. І наші діти та онуки будуть дарувати у цей день квіти тим, хто здобув для них перемогу над російськими загарбниками. І це буде справжній День перемоги. Нашої перемоги!
