Об’їзна вперлася в хати вербівчан

2128 0

Ми у соцмережах:

Об’їзна вперлася в хати вербівчан

Жадібність і хитрість людей заважають добудувати дорогу Київ-Чоп, стверджують чиновники. Нас силоміць переселяють у неякісно збудоване житло, — натомість обурюються мешканці, через подвір’я яких має пролягти майбутня дорога.

Не один автомобіліст, проїжджаючи трасою Київ-Чоп, піддається спокусі завернути на новеньку об’їзну, що біля Верби Дубенського району. Промчавши рівненьким асфальтом з кілометр, сміливці змушені повертати назад — бо дорога ця обривається посеред поля і впирається у подвір’я людей. Нещодавно, правда, засипали щебінь при в’їзді на цю оманливу дорогу. Але подив залишається — чому ж дорогу за стільки років не добудують? Почали будувати цю об’їзну протяжністю понад 4 кілометри ще у 2003 році, здати мали через три роки. Однак на шляху будівництва стали шість житлових будинків, які потрібно було знести. Ідея збудувати об’їзну виникла, коли приймалось рішення про реконструкцію дороги Київ-Чоп, яка пролягає через село. Заступник начальника Служби автодоріг в Рівненській області Микола Яворський розповів: — Рішення про реконструкцію автодороги Київ-Чоп до Львова і переведення її в першу категорію було прийняте у 80-ті роки. У селі Верба дорога вузька, не витримує навантаження, але розширити її, перевести у першу категорію не дозволяла житлова забудова. Тож було прийнято рішення побудувати об’їзну навколо села. У 2003 році таке будівництво розпочалося, але через недостатнє фінансування строки здачі не дотримано. В цьому місці необхідно 6уло знести шість житлових будинків, але оскільки жило в них по кілька сімей, то було заплановано збудувати 10 будинків. Голова Вербської сільської ради Ірина Івашинюта каже, що автодорога державного значення Київ-Чоп ділить село Верба навпіл. Тож будівництво нової об’їзної не тільки зменшить вантажопотік транспорту, а отже, й загазованість, а й зробить життя людей безпечним, особливо школярів, які перебігають через дорогу, йдучи в школу. Разом з тим, каже сільський голова, відкриття об’їзної, очевидно, матиме й негативний вплив — оскільки село залишиться в стороні, то зменшаться доходи місцевих підприємців. А це втрата надходжень до сільського бюджету. Скажімо, раніше великий інтерес був до земельних ділянок, які виставлялись на продаж, тепер охочих їх купити немає. Пані Ірина впевнена, після завершення об’їзної шляховики забудуть про дорогу через село, яка нині в жахливому стані. Коли ж буде завершена об’їзна, на яку з держбюджету уже витрачено 45 мільйонів гривень, й досі не відомо. І причина не стільки в недостатньому фінансуванні, скільки у впертому небажанні частини мешканців, хати яких підлягають знесенню, переселитись у новобудови. Й зараз на місці дороги стоять житлові будинки: одні напівзруйновані, інші — майже цілі. Микола Яворський, заступник начальника Служби автомобільних доріг пояснює: — Декілька сімей шукають причини для того, щоб не переселятися. Але судові рішення прийняті на користь Служби автодоріг, і думаю, що скоро це питання вирішиться, бо дорога включена у програму Євро 2012. Біля недобудованої об’їзної стоїть будинок та хлів — колишня власність родини Ніни Мельничук. Тут із 1975 року вона жила з чоловіком, батьком, а також жила донька зі своєю родиною. Нині сім’ї отримали два окремих будинки. І хоча всі судові процедури давно завершено не на їхню користь, всіх речей з приреченого житла господарі все одно не забирають. Василь Мельничук, який з листопада минулого року мешкає в новій оселі, згадує: — Міліція нас переселяла, виконуючи рішення суду. Виганяли як могли. Бульдозером завалили кутки. А я там ще жив, бо нова хата тоді ще не була готова. У частині ще одного будинку над майбутньою трасою дотепер живе родина Бідюків. Не переселяється в нову оселю на вулиці Лесі Українки — хоч тут огороджений двір, заасфальтоване подвір’я, підведено газ, воду, зроблено сучасний ремонт всередині будинку. Валерій Чертков, директор ЗАТ «Рівнешляхбуд», яке є генпідрядником будівництва, розповідає: — Цей будинок — єдиний на сьогодні не заселений. Садиба була введена в експлуатацію 8 жовтня 2007 року. Були претензії майбутніх власників щодо виконання гарантійних зобов’язань. Всі вони виконані, про що свідчать рішення судів. Тут відбулося два виїзних засідання суду. Суд першої інстанції і апеляційний, які підтвердили, що будинок і садиба цілком відповідають всім вимогам проекту, всім технічним нормам правилам безпеки, санітарним і пожежним. Однак люди продовжують нарікати на неякісно збудоване житло. Сільський голова Ірина Івашинюта підтверджує: — До нас неодноразово зверталися власники новозбудованих будинків щодо якості виконаних робіт. Ми брали участь у комісії, приймали акт обстеження, виписували недоліки і зверталися у вищі інстанції з проханням допомогти в їхній ліквідації. Я думаю, що якість виконаних робіт повинна бути кращою. Наприклад, у будинку Бідюків підлогу вклали з сирих дощок. Вони вимагають заміни підлоги, яку вже з’їв грибок, і це є затримкою їхнього переселення. Натомість замовник та виконавець робіт стверджують, що вербівчани дещо зловживають становищем і ставлять нові, інколи дріб’язкові вимоги. Валерій Чертков: — У людей щодня інші претензії. Не подобається трансформатор на вулиці, нема дороги для корови на пасовище, колір будинку не відповідає кольору хліва, хоча різниці практично жодної. Вимагають зробити загорожу для худоби всередині хліва. Микола Яворський: — Вони жили в будинках, зведених в 60-70-х роках. А тепер мають нові. Більшість нормально поставилися до необхідності переселення — он, позаду мене ціла вулиця виросла. Але немає межі людській жадібності... Шляховикам заперечує мешканець Верби Василь Мельничук, який нарікає й на несправедливий розподіл будинків: — Чи варто судитися? Ви подивіться — он та хата голубенька, приписали людей і їм два будинки дали, а он 2-поверхову хату бачите — чоловік і жінка вдвох живуть. Не рівноцінно. У мене теща досі судиться, бо половина хати належала моїй жінці, а половина — тещі, а їй житла не дали. А от Ганна Вергелес взагалі не може сподіватись на переселення — її будинок розташований за 27 метрів від дороги, тоді як санітарними нормами підставою для відселення є відстань 25 метрів: — Коли розробляли генплан, нам не говорили, чи будуть зносити нашу хату. Коли ж почали возити щебінь, камінь, пісок із сусіднього села, в хаті з’явилися тріщини. А як почнуть будувати дорогу, а потім машини по ній підуть, то хата взагалі може зруйнуватись. А в ній живе вісім чоловік — три дочки зі своїми сім’ями, і я з чоловіком. Ми скаржилися в різні інстанції — аж до Верховної Ради дійшли, і нам пообіцяли, що зроблять ремонт, укріплять стіни і фундамент, поміняють вікна на шумозахисні. Багато часу минуло, але нічого не робиться. Я розумію, що в державі немає грошей, але ж зуміли деяким сусідам замість однієї хати по дві збудувати. Дорожники запевняють: на цьому відрізку встановлять шумозахисну стінку і противібраційний екран. Чи так буде — покаже час, бо дотепер, за словами пані Ганни, вони з обіцяного нічого не отримали. А тим часом за кошти Служби автомобільних доріг у Вербі поступово виросла нова вулиця із охайними сучасними будинками для переселенців. На їхнє спорудження з держбюджету використано понад 5 мільйонів гривень. Вартість одного будинку за нинішніми цінами — 600 тисяч гривень. Валерій Чертков каже: за 40 років роботи у дорожній галузі йому доводилося вирішувати чимало випадків переселення громадян, але з такою амбіційністю та принциповістю зіткнувся вперше. Але кожна людина вправі відстоювати свої права. Тому поки не завершено судових процесів, виконавча служба не може виселити мешканців з будинків, що руйнуються. А шляховики через це не можуть добудувати об’їзну.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також