Оборонна лінія «Полісся»: найбільшу фортецю збудували біля Костополя

4918 0

Ми у соцмережах:

Польська оборонна лінія «Полісся»

Польську оборонну лінію «Полісся» Корпусу охорони прикордоння будували з 1928 по 1939 рік на теренах Західної України та Західної Білорусі, щоб захиститись від ймовірного нападу з боку Радянського Союзу. Найбільший капонір в історії оборонних споруд Польщі було побудовано біля села Велика Любаша Костопільського повіту.

За розрахунками військового командування Польщі, головні удари радянська армія могла завдати на напрямках Барановичі — Білосток, Рівне — Люблін, Тернопіль — Львів. Оборонна лінія «Полісся» мала розділити і утримати радянські війська, а також забезпечити прикриття маневровій групі польського війська, розташованого поблизу Бреста.

Тому було прийнято рішення про укріплення східних кордонів Поліського воєводства довговічними фортифікаційними спорудами. Одночасно було вирішено створити укріплений район на півночі і півдні Полісся, використовуючи укріплення німецьких та австро-угорських військ, які залишились з часів першої світової війни. Укріплення оборонної лінії «Полісся» знаходились за 20-30 кілометрів на захід від польсько-радянського кордону.

З 1932 року додатково будували нові ДОТи — оборонні точки. У 1936 році базою державного будівельного підприємства «Керівництво робіт № 13», яке будувало оборонну лінію, стає Малинськ. З усієї Польщі сюди направляють висококваліфікованих робітників, інженерів, службовців. У містечку будують великі комплекси військових казарм для війська польського. 1938 року Малинськ разом зі штабом відвідує Маршал Польщі Ридз-Смігли, який інспектує будівництво.

Залізобетонні споруди могли витримувати прямі попадання снарядів калібром 155 мм. Роботи проводились за спеціальною технологією із високоякісного бетону та щільно встановленої арматури. Товщина фундаменту була від 75 см до одного метра, стін — 125 см, а стелі — метр. Спеціально викладене каміння не дозволяло снарядам проникати в землю поблизу стін споруди. Протихімічний захист гарнізону ДОТу забезпечувався протигазами, відведення порохових газів — ручними вентиляторами. Стінка напроти входу до споруди забезпечувала захист гарнізону від уламків снарядів. На дахах ДОТів було вмонтовано броньовані ковпаки для спостереження. Проводилась гідроізоляція і маскування споруд. У броньованих баштах ДОТів були гармати систем «Бофорс» та «Гочкіс», а у самих будівлях — кулемети «Максим», «Браунінг» та «Томпсон».

ДОТи були різних розмірів — від невеликих на 2-3 кулеметних розрахунки, до таких, що могли розмістити цілий взвод військовиків. Найбільший капонір в історії оборонних спруд Польщі було побудовано в районі села Велика Любаша Костопільського повіту (батальйон «Сарни»).

Капонір — це фортифікаційна споруда, що забезпечує ведення флангового або поздовжнього (косоприцільного) вогню в двох протилежних напрямках.

Група із кількох поряд розташованих ДОТів мала назву «цитадель». Між собою ДОТи цитаделі були пов’язані підземними ходами та бетонованими коридорами.

Однак у зв’язку з недостатнім фінансуванням роботи уповільнювались. На початок вересня 1939 року на територіі дільниці «Сарни» було побудовано 188 оборонних точок, що менше половини від запланованого. Частину ДОТів не було закінчено у зв’язку з нестачею обладнання. Але дільниця «Сарни» на відміну від інших дільниць оборонної лінії «Полісся» вже могла тримати оборону.

До 1939 року було повністю сформовано полк Корпусу охорони прикордоння на дільниці «Сарни», до якого входили: батальйони «Рокитне» та «Березне», ескадрони кавалерії у Бистричах та Зірному, резервні частини у Людвиполі та Малинську, фортечний батальйон та станція поштових голубів «Сарни».

17 вересня 1939 року о 3 годині 30 хвилин посилені підрозділи радянської армії, розташовані на польсько-радянському кордоні, пішли у наступ. Дивізія комбрига Матикіна завдала несподіваного удару по фортифікаційній лінії «Поляни» Корпусу охорони прикордоння «Березне», де взяла в полон місцеву роту. Успіх радянської армії, на перший погляд, був шалений, адже протягом дня було зайнято Дубно, Здолбунів і Рівне. Та саме на Костопільщині радянські війська зустріли найбільший на теренах Волині опір польських жовнірів.

18-19 вересня розпочались жорстокі бої на головній і майже єдиній боєздатній дільниці укріпленого району «Сарни» (Малинськ, Поляни). Незважаючи на чисельну і технічну перевагу радянських військ, чотири роти цитаделі сектора у Костопільському повіті вступили в бій, затримавши просування 60-ї стрілецької дивізії на кілька діб, що дало можливісь відвести головні сили полку «Сарни» Корпусу охорони прикордоння та об’єднати їх з польськими військами.

Бронепоїзд №5, що знаходився на станції Костопіль, узяв під контроль лінію Олександрія — Костопіль — Малинськ, а резервний польський полк та батальйони, що знаходились на станціях Костопіль і Сарни, прийшли на допомогу бійцям Корпусу охорони прикордоння. Сотні вбитих та поранених солдатів Червоної Армії лежали на підступах до ДОТів і оборонних споруд по лінії Костопіль — Малинськ — Сарни — Зносичі.

Штурмуючи ДОТи, червоноармійці піддали їх щільному вогню артилерії та танків одночасно по всіх спорудах, що тримали оборону. Піхота та сапери, застосовуючи тактику ближнього бою, незважаючи на численні втрати, підкладали вибухівку безпосередньо біля входів у доти.

Зустрівши перший серйозний супротив, командування Червоної Армії після масованої артпідготовки прийняло рішення бомбити лінію оборони поляків з літаків. Після майже двох діб безперервного бою червоноармійцям так і не вдалось захопити жодного з ДОтів. Після чого було прийнято рішення застосувати проти оборонців хімічну зброю. Вентиляційні шахти споруд не витримували хімічної атаки. Чинити супротив, знаходячись у дотах, ставало нестерпно. Кипіла вода у кожухах кулеметів, концентрація диму та отруйних газів у ДОТах та укриттях була такою, що поляки вже ні на хвилину не могли залишатись без протигазів, які почали виходити з ладу. Тільки частині оборонців, що залишились живими, вдалося під покровом ночі вийти з оборонних споруд і не потрапити в полон.

Після закінчення боїв на початку жовтня 1939 року радянські фахівці прискіпливо дослідили польські ДОТи дільниці «Сарни». Вивчали технології проектування і будівництва споруди. А також обстрілювали з важкої артилерії для перевірки на міцність — біля села Поляни було створено експериментальну вогневу позицію.

1940-1941 року броньовані куполи ДОТів було демонтовано і перевезено до Перемишля та Рави Руської на будівництво укріпленого району «Лінії Молотова». Більшу частину фортифікаційних споруд лінії «Полісся» підірвали радянські сапери. Під час другої світової війни деякі з вцілілих дотів нетривалий період використовувала Українська Повстанська Армія.

Найбільш збереженими до цього часу залишились ДОТи Корпусу охорони прикордоння поблизу сіл Велика Любаша, Моквин та Антонівка, сучасних Костопільського та Березнівського районів.

Олександр НАМОЗОВ.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також