Жахлива трагедія розігралася в ніч з 12 на 13 січня в селі Мосир Волинської області. 25-річний хлопець розстріляв із мисливської рушниці кохану дівчину, яка не захотіла з ним зустрічатися, а потім пустив кулю в голову і собі.
Про пощаду дівчата молили на колінах
Таня Мінчук три роки тому закінчила Мосирську неповну середню школу. У десятий клас пішла вчитися в сусіднє село Куснища, де жив її дід. Вчилася добре. Але вступити з першого разу до медучилища не змогла. Влаштувалася працювати санітаркою в ковельську лікарню. Пропрацювавши рік, стала студенткою ковельського медучилища. Перший семестр закінчила на «відмінно». І ось на початку січня приїхала додому на канікули. Розповідає Ніна Григорівна Кушнірчук, сусідка Мінчуків. Її дочка Неля в ту жахливу ніч була єдиним свідком трагедії: — Моя Неля і Таня росли разом. Спочатку гралися в ляльки, а потім і в клуб на танці вдвох ходили. З Миколою Панасюком Таня почала зустрічатися, коли той повернувся з армії. Тоді їй було всього п’ятнадцять. Але потім вона побачила, що він «не той»: дуже нестриманий, міг навіть побити її через ревнощі. Все це я добре знаю від своєї Нелі, тому що їй не раз доводилося розбороняти Таню і Колю. Конфлікти почастішали після того, як Таня не захотіла зустрічатися з цим хлопцем. ...У неділю, 12 січня, ввечері Таня прийшла до Нелі. Попросила, щоб та зробила їй зачіску, і після цього дівчата пішли в клуб. — Там був і Микола, — розповідає Неля. — Він танцював з іншими дівчатами. Таню і мене не запрошував. Навіть не підходив до нас. А раніше, бувало, танцював тільки з нами. І ще й казав мені, щоб я додому не поверталася разом із Танею. Коли ми ішли з клубу, Миколи вже не було. Дорогою ми побачили чиїсь сліди на свіжому снігу, і Таня каже: «Давай підемо через городи — напряму». Але тут зненацька перед нами з’явився Микола. Певне, він десь ховався. Наздогнав нас і відразу прицілився з рушниці. Мені сказав, щоб я втікала: «Я тебе чіпати не буду». Куди бігти, якщо подруга просить: «Нелю, врятуй мене...» Стоячи навколішках, дівчата просили, щоб Микола отямився, не стріляв. Але він бурмотів своє, звертаючись до Нелі: «Втікай...» І в якусь мить вистрілив. Неля відчула, як руки подруги, що лежали в неї на плечах, повільно сповзли. Озирнувшись, побачила, що Таня лежить на снігу, а з носа ллється кров. Тоді вона кинулася до будинку свого дядька, що жив поруч. Розбудила його. А він вже оповістив батьків і Нелі, й Тані. Вони побігли на дорогу. Батьки Тані поспішали, сподіваючись, що їхня дочка ще жива. За декілька метрів від місця, де розігралася трагедія, вони почули другий постріл. Підбігли і побачили два мертвих тіла на снігу. Поруч з Миколою лежала мисливська рушниця. Куля знесла йому півчерепа. Таню батько взяв на руки, відніс до найближчого будинку, рідні намагалися врятувати її, робили штучне дихання. Але все була дарма — куля влучила прямо в голову. Від дробу залишилися три дірки біля вуха. Всі дивувалися, як ще Неля залишилася живою. Її врятувала, напевно, та обставина, що стріляв Микола впритул і дріб не розлетівся.
Вбивця повторював: «Крім Тані, мені нікого не треба»
Мама Тані начебто передчувала біду. Останнім часом все говорила дочці: «Нікуди не ходи, не показуйся Миколі на очі». Дуже хвилювалася, коли до неї почали доходити чутки про погрози хлопця. Нещодавно Микола комусь говорив у клубі: «Треба щось робити, тому що Таня тільки до двадцятого числа буде на канікулах». А ще раніше (про це теж зараз згадують у селі) він приходив у клуб і показував два патрони. Казав: «Один — для Тані, інший — для мене». Одне слово, зараз доводиться тільки шкодувати, що всі начебто і відчували наближення біди, але не думали, що це настільки серйозно. У селі розповідають, що колись у Тані й Колі була гарна любов, а потім дівчина не захотіла бути з ним. Він не раз говорив, що не простить їй цього. Постійно казав: «Я нікого в житті не любив, крім неї...» — Після розриву з Танею, — крізь сльози говорить мати Миколи Галина Олександрівна, — у сина здали нерви. Ми його навіть у лікарню возили. Останнім часом все начебто налагодилося. І ось на тобі — таке горе. Син все повторював: «Крім Тані, мені ніхто не потрібен». Навіть не хотів слухати, коли я його заспокоювала, мовляв, дівчат у селі багато, ще знайдеш собі пару. Мама Миколи розповіла, що він давно просив купити рушницю. Говорив, що буде ходити на полювання. Мама була проти. Можливо, вона підозрювала про недобрі наміри Миколи. — Виходить, він таки купив рушницю. Вдома її не тримав, десь ховав. Останнім часом ходив з нею у ліс. У ту ніч у Галини Олександрівни було неспокійно на серці. Прокинувшись, вона побачила, що сина немає. Швидко одяглася і пішла в клуб. Але там його вже не було. Вийшовши на дорогу, почула чийсь плач. Побігла. І побачила страшну картину — її Микола закривавлений лежав на снігу, а поруч — рушниця. Таню вже забрали. Галина Олександрівна розповіла, що торік, 12 жовтня, Микола навіть прощальний лист написав. У ньому скаржився, що йому не щастить в житті (хотів улаштуватися на роботу — не вийшло, у Польщу на заробітки теж не поїхав, тому що захворів, хотів одружитися, але кохана дівчина відмовилася виходити за нього заміж). Він признавався в коханні матері й говорив, що незабаром перестане всіх мучити: піде, і всім буде краще. Сьогодні цей лист доданий до матеріалів кримінальної справи, яка порушена за фактом вбивства. (Виявилося, що мисливська рушниця, з якої стріляв Микола, на території України не зареєстрована). Миколу поховали в рідному селі, а Таню — у сусідніх Куснищах, де спочиває її бабуся — «сховали від Колі, щоб більше не переслідував її». У могилу Тані поклали жменю закривавленого снігу з того місця, де вона загинула...
