Війна забирає щирих патріотів, вірних синів свої землі. Саме таким був Іван Клімчук. Добрий, люблячий, чуйний. Він до останнього стояв на захисті України, а рідні чули від нього найважливіші слова підтримки і любові.
Іван Клімчук народився у Рівному. Змалечку був надзвичайно добрим та ласкавим — дитина-подарунок.
- Дуже любив мене, завжди підтримував, намагався завжди зробити так, щоб всі були задоволені, щоб всім було добре. Навчався у 19 школі, - пригадує мама Героя Тетяна.
Іван любив біологію, історію, багато читав. Навіть змалечку чимало часу проводив саме з книжкою.
- Він вчив історію своєї країни, бо ж досі ми того не знали, нам не розказували. А він все намагався знати. Мої батьки депортовані з Польщі, то Іван дуже цікавився, як то все відбувалося, розпитував. Надзвичайно допитлива дитина, - продовжує мама.
Після школи Іван продовжив вивчати історію у МЕГУ, закінчив виш магістром історії, хотів писати наукові роботи.
- Після закінчення університету, Іван пішов служити в армію. Він був дуже патріотично налаштований. Навіть думки не було, щоб не йти в армію. Його батько пройшов Афганістан, рідня пережила депортацію — він не міг інакше. Служив у Києві, його відібрали, аби читав лекції про історію України, він тим дуже пишався, - розповідає Тетяна.
Останній час працював охоронцем у Епіцентрі. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, Іван теж не лишився осторонь — пішов добровольцем. Кілька разів викликали до військкомату, але врешті повертався додому. Та зрештою таки вирушив у гарячі точки. Служив на Херсонщині, Запоріжжі.
Рідним про справи військові нічого не розповідав.
- Зателефонує. “Я вас люблю” і все, більше нічого. Йому сказали, що не можна — от він і не розказував, - пригадує мама.
- Іван казав коротко “Тримаємося до останнього, б’ємося за Україну, ворога не допустимо”. Він так загорівся військовою справою, що мріяв бути військовим істориком, - розповідає дружина Героя Ольга.
Іван завжди намагався допомогти,підтримати, розраду. Дуже любив дітей, людей, навколишній світ. Улюбленим фільмом Івана був “Хоробре серце”, нерідко цитував головного героя про мрію померти на полі бою за свою країну.
- Востаннє син зателефонував на Миколи, привітав зі святом, а потім як грім серед ясного неба “Мабуть ви мені більше і не подзвоните”. Відтоді мені якось неспокійно, так важко, передчуття недобре... А вже за кілька днів сказали, що Івана більше немає, - пригадує Тетяна.
30-річний старший солдат Іван Клімчук загинув 19 грудня на Донеччині неподалік Бахмута під час штурмових дій противника.
Прощання із Героєм відбудеться завтра, 14 січня, о 10:00 на майдані Незалежності. Поховають його на кладовищі “Нове”, повідоми міський голова Рівного Олександр Третяк.
