У нашій державі приватна власність охороняється Конституцією та законами України. Там чітко прописано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а отже, воно є непорушним. Однак це положення, як і багато інших з Основного Закону, на практиці залишається лише деклараціями, через які досить часто дозволяють собі переступати ті чи інші чиновники або депутати, коли ці положення йдуть всупереч їхнім власним інтересам.
Подібна ситуація виникла із землею поблизу озера Басів Кут, що свого часу належала колишньому КСП «Волинь». Ще в 90-х роках її розпаювали і віддали у приватну власність під ведення особистого селянського господарства тим, хто багато років горбатився в КСП. До слова, тоді ці землі знаходились на території Великоомелянської сільської ради. До обласного центру їх приєднали значно пізніше.
Відтоді спливло багато води. Змінилися часи, фінансові можливості рівнян, а разом із цим за 25 років змінилися і більшість власників, адже попередні попродавали свої наділи. І все було б нічого, якби у 2003 році київські фахівці з Українського державного науково-дослідного інституту «Діпромісто» на приватних земельних ділянках рівнян з невідомої причини не встановили рекреаційну зону. А після цього, в грудні того ж року, Рівненська міська рада на основі цього документа затвердила Генеральний план міста.
Таким чином, міська влада без відома власників земельних ділянок, що розташовані в районі озера Басів Кут вздовж смуги водного плеса, змінила їхній статус. Ці землі раптом стали «рекреаційного призначення». Тобто вже не для ведення особистого селянського господарства, а винятково для відпочинку та оздоровлення. І нічого іншого.
Якщо коротко, змінивши цільове призначення земель без відома їхніх власників, ті, кого обирали рівняни представляти їхні інтереси — депутати міської ради, просто наплювали на право власності частини своїх виборців. Адже тепер вони втратили право використовувати свої наділи за їхнім цільовим призначенням.
А далі окремі депутати та громадські активісти взагалі поплутали приватну власність із комунальною. Тобто якщо міські обранці мають розпоряджатися землею, що належить громаді міста, то зі зрозумілих причин приватна власність для них мала би бути недоторканною. На жаль, в даному випадку ключовими є слова «мала б», а насправді все зовсім інакше.
На розгляд сесії деякі місцеві обранці та активісти внесли електронну петицію про мораторій на будівництво нових та реконструкцію вже існуючих будівель навколо Басівкутського озера. Більше того, окремі депутати відкрито лобіюють її в міській раді, щоб ухвалити відповідне рішення більшістю депутатів.
Якщо в цьому питанні відкинути усю полову депутатського популізму, то стане зрозуміло, що запровадження мораторію, який просять у своїй електронній петиції окремі «активні рівняни», ніщо інше як порушення вимог Конституції, Закону України «Про місцеве самоврядування», чинного земельного законодавства та законодавства про приватну власність.
Звичайно, депутати могли б прийняти рішення про викуп чи примусове відчуження земельних ділянок біля Басівкутського озера для суспільних потреб. Але цьому рішенню мають передувати одна з двох обов’язкових умов — згода власника або рішення суду. Ні того, ні іншого міські обранці наразі не мають.
Є, звичайно, варіант, коли місто може запропонувати власникам цих земель і розміщеної нерухомості на них рівноцінну за вартістю земельну ділянку в межах Рівного. Однак з огляду на те, що в місті вільної землі майже не залишилось, ця перспектива виглядає більш ніж примарною.
Далі — найцікавіше… Якщо окремі депутати та активісти підштовхують місто до викупу цієї землі, то потрібно хоча б приблизно порахувати, у скільки саме може обійтися їхня забаганка. Виявляється, за ринковими розцінками земля і нерухоме майно на ній сьогодні коштує не багато не мало — понад мільйон доларів, або понад 28 мільйонів гривень. А тепер поцікавтеся, чи готові ті, хто виступає за впровадження мораторію, викласти таку суму з власних кишень, як вони кажуть, задля блага рівнян. Навряд чи. Тобто викуповувати, якщо до цього дійде, доведеться за гроші бюджету міста. А отже — наші з вами. Ви готові стільки заплатити за політичні дивіденди окремих обранців? Я — ні.
Сергій ТКАЧЕНКО.
