Для власника Рівненського льонокомбінату Олега Червонюка травень — місяць особливий. Сьогодні він святкує день народження, у цьому ж місяці іменини у його дружини та сина. Він називає травень улюбленим місяцем і наголошує, що незважаючи на велику кількість сімейних свят, не має часу на великий відпочинок. Але мріє, щоб можливостей проведення часу із дружиною та дітьми, які живуть в іншому місті, було більше…
— Розкажіть, будь ласка, про вашу родину… — Мій батько, нині покійний, працював водієм автобуса. Мама, яка вже на пенсії, була фармацевтом в аптеці. З дружиною Галиною ми разом майже двадцять років. Син Дмитро у цьому році закінчує школу, а доньці Ользі виповниться вісім років. — Ви хочете, щоб син пішов працювати у ваш бізнес? — Так, звичайно, я бачу його продовжувачем справи, він мені тут потрібен. Але є одна проблема — у нас дуже низький рівень освіти, що стосується легкої промисловості. Немає технологів. Водночас є багато професорів, але їхні знання не можна застосувати у сучасному виробництві. Тому я хочу відправити сина навчатися за кордон. Взагалі, у мене є плани відправляти рівненських дітей навчатися в інші країни, щоб вони поверталися перспективними фахівцями, оскільки навчання винятково на виробництві є дуже дорогим. І ось спробувати такий метод хочу на своєму синові. Діма добре говорить англійською, але, на жаль, не знає німецької. Тому я планую, щоб він їхав у Німеччину, вчив німецьку, після чого там же вступав до університету. — А вам не пропонували зайнятися викладацькою діяльністю? — Спеціально не пропонували, але я про це сам думав. Мій досвід міг би бути дуже цікавим для багатьох молодих людей. Адже наука часто відірвана від реальних потреб. Наприклад, багато закладів випускають дизайнерів одягу, але знайти професійного дизайнера я нині не можу. Чому? Тому що викладачі, які вчать студентів, за все життя не зробили жодної колекції, а якщо й зробили, то не продали цей одяг. А тут лише потрібно дати зрозуміти молоді, що дизайн — це наука, яка має задовольняти інтереси покупців. — А донька не планує працювати у цьому напрямі? — Вона ще маленька, але вже нині відверто заявляє — буде дизайнером. Одяг для ляльок поки не шиє, але гарно і багато малює, ліпить. Усе попереду. — Дружина допомагає вам у роботі? — Коли у 2005 році до влади прийшли «помаранчеві», новий «губернатор» Хмельницької області дав вказівку знищити наше підприємство, незважаючи на те, що там працювало декілька сотень людей. І ось я майже рік займався тим, що «відбивався» від різноманітних перевірок та інших «наїздів». На той час моя дружина на сто відсотків замінила мене на виробництві. Після чого я, придбавши Рівненський льонокомбінат, у Хмельницькому на виробництво вже не повертався. А це бажання знищити мій бізнес насправді відіграло значну роль у моєму житті, багато чого мене навчивши. Мене підтримали люди, від яких я цього не очікував. Зокрема, коли деякі керівники силових структур отримали вказівку знищити підприємство, вони почали докладно вивчати ситуацію. А коли люди бачать, що це нормальне підприємство з нормальним власником, який хоче, щоб працювало виробництво, а люди мали роботу, вони дають висновок, що все нормально, що дрібні порушення виправлені. І починають взагалі ставитись до тебе по-людськи. Тому така життєва історія стала для мене важливим досвідом. — Ви багато часу проводите у Рівному, родина — у Хмельницькому. Чи хотіли б ви, щоб сім’я була поруч? — Я про це мрію. Але у Хмельницькому у нас потужне виробництво, яке не можна кидати. Але я також мрію, щоб дорогу від Рівного до Хмельницького зробили нормальною і я міг швидше доїжджати до своєї сім’ї. — Їздите цією дорогою часто? — Так, але насправді я хотів би більше часу бути взагалі в Україні. Через робочу необхідність я майже половину усього часу перебуваю у закордонних відрядженнях — потрібно шукати дешевшу і якіснішу сировину, сучасне обладнання. У мене шенгенська віза постійно відкрита більше десяти років. — А подорожувати для власного задоволення любите? — Для свого задоволення я виділяю два-три дні, щоб побути з дружиною. А щодо інших країн, то я не належу до людей, котрі будуть їхати спеціально заради історичної або культурної спадщини, хоча історію дуже люблю. Мене насамперед цікавить економічна спадщина. Я більше виробничник, ніж творча людина. Тому що людина, яка займається виробництвом, на ньому схиблена. Не можна займатися паралельно ще чимось. Хоча, звісно, через часті робочі поїздки я бачу в світі дуже багато цікавих речей. — У вас у травні багато подій — ваш день народження, сина, дружини, у травні ви придбали комбінат і саме на травень заплановано випуск першої продукції. А чи не плануєте відпочити від цих всіх виробничих питань? — У травні рідко хто з керівників підприємств відпочиває, адже саме з цього місяця, наприклад, температурний режим дозволяє розпочати будівництво. Та й взагалі, сама природа спонукає до роботи. Це своєрідний місяць надій на майбутнє.
