У День міста дубенчанам заздрили не лише у сусідніх райцентрах та Рівному. Не кожного свята мають щастя бачити живий концерт гурту «ВВ» навіть у Києві. А тут, на майдані у Дубні, майже година драйву, до того ж безкоштовного для глядача! Поруч зі мною двоє дубенчанок-близнят такі кренделі витворяли на тему «у клюбі будуть танці», що це все, здавалось, от-от мало закінчитись масовим психозом. Пристрасті вміло підігрівав лідер гурту Олег Скрипка, приправляючи кожен свій хіт власними «віршиками». Майдан стояв на вухах!
— Як вас зараз сприймають у Росії? Їхнє телебачення не дуже балує ваш гурт увагою. — Наші країни все далі розходяться, як крижини на воді. Раніше концерти «ВВ» в Росії проходили при аншлагах. Звичайно, популярність чи непопулярність артистів великою мірою залежить від мас-медіа. На мою думку, була відповідна вказівка зверху, і залізна завіса впала: українську музику перестали пускати в ефір. — Але ж «ВВ» разом з «Океаном Ельзи» та Вєркою Сердючкою були першовідкривачами на шляху до російського слухача. — Вєрка Сердючка й зараз там панує, але це не українська культура. Те, що звучить у виконанні Андрія Данилка, є зразком ерзац-культури. — У чому ви вбачаєте різницю між українським і російським роком? — Вона йде від самої сутності націй. Українська нація — вітальна, емоційна, а тому наш рок більш мелодійний і його поезія більш лірична. А росіяни — більш ментальні, це — барди, які намагаються співати під гітару. Тут можна провести паралель між російським та французьким роком. Французький рок не експортується, тому що це вербальна пісня, і якщо не розумієш французької мови, то нема сенсу слухати ці пісні. Так само не може експортуватись російська пісня, якщо ти не розумієш текстів. — Газети писали, що ви досить холодно сприйняли перемогу Руслани на конкурсі «Євробачення». Чому? — Мені приємно за Україну, але Руслана далеко не найкраща співачка нашої країни. Чомусь всі про це знають, але відкрито говорю лише я. Інші захоплюються: Руслана — це круто! Якщо Клички гарні, хоч, можливо, й не найсильніші у світі боксери, то Руслана відверто слабка артистка. Але їй створено відповідний піар. Я дуже люблю етніку, але в її виступах вона проявилась не найкращим чином. Та й клавіші й звук дешеві. Сама фонограма коштує сто доларів, а видається за мільйон. — А «ВВ» не спробує пробитись на конкурс «Євробачення» наступного року? — По-перше, ми не маємо таких великих грошей, щоб туди пропхатись. Організатори конкурсу задумали багато речей, аби якнайбільше заробити на проведенні конкурсу і не пустити туди справжніх артистів. — В цьому році на «Євробаченні» вдало засвітився турецький гурт, який своїм стилем виконання нагадує «ВВ»... — В Туреччині влада належить туркам. У них гарна музика і немає такої дешевої попси, як у нас. І у них немає такого тотального обдурювання з допомогою мас-медіа, як у нас. І таких «феноменів», як Янукович чи Руслана у турків просто не може бути. — Які гурти ви вважаєте щиро українськими? — «Мандри», «Тартак», «Танок на майдані Конго» — це ті, хто щиро співає рідною мовою. — Нові імена в українській сучасній музиці відкриває щорічний фестиваль «Тарас Бульба», який народився в Дубні. Ви чули про такий ? — «Бульбу» знаю. Колективів українських багато. Але головна проблема навіть не в щирості виконання і не в тому, є артисти чи їх немає. Основна біда, що вони не на виду. І в цьому ще одна маленька, а може, й велика неправда: талановиті люди у нас чомусь не можуть пробитись на велику сцену, а бездари це роблять успішно. Відбувається відомий процес: у кого багато грошей і є канали виходу на естраду, коло впливових знайомих, той і на виду. У них немає таланту і часу, щоб написати гарну музику і записати популярний альбом. І навпаки: ті, хто має талант до пісенної творчості, пише гарні тексти і музику, немає часу, скажімо, митись з кимось у сауні, знайомитись з потрібними людьми, щоб потрапити на телебачення.
