Рівненський фотограф Олександр Харват зробив собі ім’я на фотографічному, так би мовити, продюсуванні. Спочатку він організував тепер уже міжнародний конкурс «Фотовернісаж на Покрову», який нині має статус Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP). Але сьогодні найбільше дивує здатність Харвата регулярно видавати недешеві фотоальбоми, чи то авторські, чи то колективні. Днями він презентував черговий продукт — альбом «Рівне. На європейських перехрестях», виданий за гроші міжнародного фонду «Відродження». Тут представлені світлини українських, італійських та чеських фотографів, зроблені під час пленеру на Поліссі. Який це за ліком альбом від Харвата за останні п’ять років, одразу згадати важко…
— Наскільки в наших умовах реально регулярно видавати друковану фотопродукцію? Для чого це потрібно? — Головне — мені цікаво це робити. Якщо раніше я активно брав участь у міжнародних фотоконкурсах та виставках, то нині хочу, щоб щось залишилось у подібній книжковій продукції. Виставка відбулася — і про неї забули. А коли книжка розходиться якимось накладом, це лишається у пам’яті людей. У бібліотеках і приватних колекціях вони можуть залишатися на багато років. Тому я це роблю. Інша причина — те, що у нас не так багато гарних ілюстрованих видань. А повинно бути як за кордоном, де вихід фотоальбомів про місто чи регіон — не приватна ініціатива фотографа, а державне замовлення. Причому, влада не лише фінансує роботу над альбомом, а віддає автору відсотків 90 накладу, а не так, як у нас, можуть автору навіть примірника не залишити. Влада зацікавлена, щоб така продукція видавалася у високій мистецькій та поліграфічній якості — це є довготривала реклама країни або міста, яка роз’їжджається усім світом. Адже як би не було, все одно до нас їдуть туристи. — Зокрема, альбом «На європейських перехрестях» — це зйомка Полісся італійцями та чехами… — Так, і він обов’язково поїде в Італію та Чехію. Наше поліське життя побачать там, а воно європейцям дуже цікаве. Тамтешнім фотографам набридла їхня глянцева Європа, значно більше вражень вони отримують, коли потрапляють, наприклад, у нашу «кукушку». — На вашу думку, чи не варто було б владі, яка усюди наголошує на необхідності розвивати туризм, працювати у напрямі співпраці з європейськими фотографами? — Таким чином, зокрема, у великих масштабах робить Китай. Вони за свій рахунок приймають сотні фотографів з усього світу, возять всією країною, дарують сувеніри. А потім світлини з місцевими мешканцями та краєвидами з’являються на майже всіх престижних виставках. А на деяких конкурсах навіть існує окрема секція «Китай», поруч з глобальними секціями, наприклад, «природа» чи «чорно-біле фото». Це ж неймовірна реклама, яка у масштабі країни коштує копійки. Думаю, чимось подібним могла займатися і наша влада. Повторююсь, для фотографів у нас є багато цікавих місць — Полісся, релігійні місця тощо. — Які б не були особисті мотиви, питання фінансів у виданні альбомів буде найбільш актуальним… — Звичайно. І витрати тут не лише безпосередньо на друк. Власною машиною я об’їздив всю область, кожен район, а бензин недешевий. Справа в тому, що у нас існує практика, коли влада наперед не дає гроші на видання. Чиновники готові придбати уже готову продукцію, а в неї, відповідно, потрібно спочатку інвестувати свої гроші. І, зрозуміло, потрібно її робити такою, щоб зацікавити владу. Власне, я за те, щоб цим у Рівному займалися й інші люди, за своєрідну конкуренцію. Багато хто може говорити, але до діла справа не доходить. — Але ж все таки чи вдається заробляти? — Якби все було тільки «в мінус», я б, звісно, у цьому напрямі не працював. Дохід існує, але хотілося б, щоб він був більшим, щоб зароблені гроші знову вкладати у ці нові проекти. Книжка «Рівне на межі тисячоліть» (в якій поєднані старі зображення міста з новими) повністю розійшлася, у мене залишилось декілька примірників, тому хочу перевидати її, з деякими новими сюжетами. По інших книжках я б не сказав, що тут є великий прибуток.
