«Нижче пояса, вище плінтуса» — назва вистави Олексія Курилка напрочуд вдало репрезентує стилістику його гумористичних мініатюр, присвячених здебільшого побуту сучасного самотнього чоловіка. Письменник-сатирик, автор чотирьох книг, шоумен і провідний актор театру «Чорний квадрат» на додачу до всього є ще і сценаристом телевізійних сіткомів та скетч-шоу. Його сюжети точно бачили всі, хто дивиться «Вечірній Київ» та «Файну Юкрайну».
— Добра третина вашої шоу-програми так чи інакше присвячена жартам на тему стосунків з протилежною статтю. Відчувається, що досвід спілкування з жінками у вас дещо особливий...
— Мені 38 років, однак перелік моїх жінок значно коротший, ніж, скажімо, був у того-таки Олександра Пушкіна. Я взагалі хочу одну супутницю на все життя, втім, на жаль, поки не виходить. Мені часто закидають певне ідеалістичне ставлення до жінок. Що поробиш, я і справді невиправний романтик. Що ж стосується п'єс, то значна частина сюжетів взята з життя моїх друзів та знайомих.
— А що скажете про засилля кримінальної лексики у ваших мініатюрах?
— Мою мову складно назвати жаргоном. Йдеться радше про мову сучасну, вуличну. Ні для кого не секрет, що у нас навіть люди з кількома вищими освітами знають значення слів «ізмєна», «малява», «общак». Особисто мене це не надто тішить, але після кримінальних 90-х так склалось... Кілька разів після спектаклю до мене підходили мами і розповідали, що якось взяли на моє шоу свого сина і після цього у нього виник інтерес до читання. Після цього не полишає приємне почуття, що працюю недарма.
— Відчуваєте себе насамперед письменником, актором чи, може, наприклад, радіоведучим? (пан Курилко є ведучим програми «Слово на захист геніїв та злодіїв» на радіо «Ностальжи». — Авт.)
— Я чітко розділяю в собі артиста, письменника і громадянина, оскільки інколи суперечності між цими амплуа здатні призводити до певного внутрішнього конфлікту. Втім, якщо проаналізувати вагу кожного з них, то переможе, напевно, все-таки письменник. Курилко-письменник неабияк допомагає Курилку-артисту і Курилку-ведучому, аби їх мислення та мова не виглядали бідно, як у багатьох сучасних шоуменів. Водночас Курилку-письменнику ніхто не допомагає. Коли я, наприклад, презентую свою нову книгу, тут би включитися Курилку-артисту і гарно, з дикцією почати вихваляти написаний твір. Втім, він у той момент зникає і скромненько так переповідаю свій геніальний сюжет, розраховуючи, що кому треба і так почує та зрозуміє.
— Наскільки для вас важливо донести свою громадянську позицію і яка вона у вас?
— В першу чергу я виступаю за свободу. Це поняття можна трактувати максимально широко, але я маю на увазі насамперед свободу в європейському розумінні цього слова, як свободу слова, самовираження тощо. У нашому шоу-бізнесі я таку свободу відчуваю далеко не завжди. Більшість зірок, даючи інтерв'ю, весь час зиркає на продюсера, боїться бовкнути щось не те. Саме тому у нас так багато артистів принципово аполітичних. Це дуже зручна позиція. В наш час, на щастя, від письменника більше не вимагають бути чимось більшим, ніж письменник. Читачеві достатньо, аби він цікаво оповідав історії. Вчити життя при цьому вже не обов'язково.
— Вважаєте, це правильно?
— Я не люблю, коли творчість є складною для розуміння, коли її навмисне ускладнюють, штучно закладаючи якісь сенси. Візьмемо для прикладу усім відомий «Чорний квадрат» Малевича. Дивлячись на нього, можна довго сперечатися, що це — чорнота наших душ чи пустка людського існування. Насправді ж Малевич намалював просто чорний квадрат. Ні менше ні більше.
