Якщо би хтось захотів підрахувати кількість щасливих і нещасних віршів, а заодно і поетів української літератури, результат нікого б не здивував. Усе геніальне, яке розносилося спершу з уст в уста, видавалося самвидавом, а потім застрягало у шкільних підручниках чи, слідуючи моді, у соціальних мережах – усе було написано під впливом нещасть. Революції, війни, розбите кохання чи навіть життя… Останній рік в Україні лише підтверджує, що ми країна поетів нещастя. За останні місяці з’явилося немало нових імен, про які раніше ніхто не чув. Якби не війна, про цих поетів, можливо, взагалі би чули тільки у вузькому колі. Втім, коли у країні горе саме, поезія стає своєрідним катарсисом.
Сотні віршів уже написано про біль, втрати, сподівання під час цієї війни. Можливо, поки я набираю це на клавіатурі, хтось з такою ж старанністю пише новий вірш, який завтра покладуть на музику чи прикрасять картинкою і поширять в Інтернеті. Бо не проза, а саме вірші – те, чого потребує найпекельніша пора. Новели, романи, повісті будуть написані, прочитані, переказані, але пізніше.
Вірші, народжені під час війни, не оцінюють за римою, розміром чи орфографією. Їх оцінюють за тим, настільки сильно автору вдалося вловити те, що у серцях багатьох. І не важливо, чи це вірші, які писав школяр, старанно підбираючи риму, а чи людина, яка має за плечима кілька збірок. Якщо в поезії є те, що зараз й тут болить, що дає надію – її підхоплять і повторюватимуть… Власне, тут би хотілося вставити до безкінечності, але насправді – до миру. Більшість із того, що нині підносить дух патріотизму, вже за місяць мирного життя може зникнути так само швидко, як і з’явилося.
Нещодавно у Рівне приїздила молода поетеса Анастасія Дмитрук. Її вірш «Никогда мы не будем братьями», вочевидь, знає кожен. Його поклали на музику два композитори. А сама Настя стала новим героєм нашого часу. Нині її цькують росіяни, на її вірш складали кілька «анти віршів». Але дівчина зізналася, що громадсько-політичну поезію почала писати сааме після анексії Криму. А доти були вірші про кохання…
Насправді те, що нині пишуть так багато віршів, добре. Вони такі ж потрібні, як і бронежилети чи снаряди: і тим, хто на передовій, і тим, хто чекає в тилу.
Олеся АНТОНЕНКО.
Кілька віршів мешканці області прислали і на адресу нашого видання.
Олексій Левкович, 9-класник Великомежиріцької гімназії у Корецькому районі:
Я чув на фронті гинуть кожненької днини,
Татусю, повертайсь скоріш з війни,
Тебе чекати будем щохвилини,
Я й малі мої брати!
*
Ти знаєш, я боюсь за тебе,
Молитимусь до Бога повсякчас,
Тільки прошу, не йди на небо,
Приходь живим, не кидай нас!
*
Що ж ми сирітки будемо робити,
Як Бог тебе до себе забере?
Не знаю, тату, як ми будем жити ,
Без тебе, рідний, нам кінець прийде!
*
Ти пам'ятаєш, як улітку
М'яча ми разом по дворі ганяли
І як матусину зламали квітку,
І як ми разом на горіхи мали.
*
Татусю, я благаю, повернись живим!
Я знаю, маєш ти залізну волю,
Та все ж ти стережися ворогів
І повертайсь скоріш додому!
Леонід Шишков, смт. Степань Сарненського району:
Молюся за тебе, Україно!
(присвячено Небесній сотні)
Молюся за тебе, Україно»
За тебе, мій простий народу.
Любімо нашу Україну,
Щоб мати волю і свободу.
*
Кругом однеє безробіття,
Нема житла, нема де жити,
Куди податися, не знати,
Як колапс цей вже пережити.
*
Ми від реклам по горло ситі,
Космічні ціни у державі
І заморожені зарплати,
Нема ніякого вже права.
*
Акули бізнесу жирують,
Хоча казна пуста в державі.
В країні рідній злидарюють,
Другі їдять все на халяву.
*
Усе до рук своїх прибрали,
Не дай же Бог відкрити рота,
Як тут відразу і кайдани,
Кнурі їдять із держкорита.
*
Хіба ще мало олігархів
І тих перевертнів в погонах,
І лисих в джипах мафіозі,
Що рвуться всі до того «трону»?
*
Корупція в усіх прошарках,
Цілі родини вже при владі,
Тузи пихаті на іномарках
І кнопкодавство у «Верхзраді».
*
Кубло зміїне та гримуче,
Як тії підлі фарисеї,
Розп’яти Україну хочуть
Законники і садукеї.
*
В устах одне лиш лицемірство.
Квартири, дачі, яхти, бакси.
І податкове чисте здирство.
Вони, як ті бюджетні криси.
*
Суди – злочинні, кишенькові,
Де «Беркут», «Сокіл» їм слугує,
«Омега», «Альфа» в допомозі.
Так хто державою керує?
*
Як п’явки ті, що присосались,
Коли нап’єтесь крові тої?
Прийшли у храм, щоб показатись,
Які ви є святі, хороші.
*
Лжедемократи, партокради,
Дарма ви хреститесь на людях,
Давно вам треба за ті грати,
А ви п’єте з Христом, як Юда.
*
Овечу шкуру натягнули,
Тоді, як ви, козли народу,
Країну нашу поділили
Від Заходу до того Сходу.
*
Народний гнів, як та Катріна,
Змів усі ідоли в країні.
Та сила чорна у корінні
Пускає пасинки вже нові.
*
Не пустять нас у ту - Європу
І не дотягнемось до – НАТО
Ні зараз, ні через півроку.
Реформи треба розпочати
*
Люстрацію з «верхів» почати
І корчувати до сільради,
Бо їм на нас з верха начхати,
Доволі нам весь час брехати.
*
Бо без люстрації заглухне
Усе оте, за що боролись.
Бог в цьому всім хай допоможе,
Від зла очиститись, звільнитись.
*
Молюсь до Бога, Україно!
Хай сяє, процвіта країна.
Вона у нас – одна-єдина:
Батьки, і діти, і родина.
Я дитя твоє, Україно!
В мене є одна держава,
Звати її - Україна.
Хай несеться Богу слава,
Що родився в Україні.
*
Символ нашої країни -
Ниви сяючі хлібами,
Синє небо в Україні
І волошки між житами.
*
Я – дитя цієї країни,
Громадянка України.
Ця держава, як калина,
Як у печі та жарина.
*
Скільки війн і горя, голод
На віку ти пережила.
Любий, мужній мій народе,
Що за доля тебе стріла?
*
Чому плачеш, Україно?
Чому плачуть твої діти?
Чому війна і руїни?
Кращі діти твої вбиті.
*
Плаче небо те дощами,
Плачуть трави ті ночами,
На душі висять тумани,
Тоне в крові Україна…
*
Я, дитя твоє те рідне,
Як та крапля крові в плоті.
Я, твій син і внук, народе,
Хочу жити в благодаті.
*
Боже праведний, єдиний,
Прости гріхи мої люду,
Даруй милість і єдинство,
З миром жити скрізь і всюди.
*
Вірю і неньку Україну,
Це твоя, моя країна,
Зі Хрестом вона воскресне
На землі і в піднебесній.
