22-річна фрістайлістка Ольга Полюк була єдиною представницею Рівненщини на Зимових Олімпійських іграх у Ванкувері. Високе місце Ользі посісти не вдалося. Будучи дебютанткою змагань такого рівня, вона обмежилась лише двадцятою сходинкою. Та незважаючи на це, Ігри у Канаді викликали у спортсменки значно більше позитивних емоцій, ніж негативних.
— У Ванкувері мені дуже сподобалося, — розповідає Ольга Полюк. — Це була для мене перша, можна сказати, пробна Олімпіада, тому на медалі особливо ніхто і не сподівався, хотілось просто вийти до фіналу. На жаль, не склалося. Трішки недопрацювала стрибок, буду тепер готуватися до Сочі. — Ти виконувала найскладніші з українок стрибки? — Так, у мене були потрійні стрибки. Я їх тільки почала виконувати. Я не була готова на повну, тому приземлення підвело. Якби добре приземлилася, була б у фіналі. — Чи вдалося адаптуватися у Канаді? — Ми два тижні тренувалися біля Ванкувера, а потім ще тиждень вже у самому Ванкувері. Найскладніше було адаптуватися психологічно. Олімпіада дуже тисне. Це стосується не лише фрістайлістів, а й української збірної загалом. — Якщо говорити не про змагання, а про навколоспортивну атмосферу у Ванкувері, що запам’яталося? — Атмосфера шикарна. Навколо зірки світового спорту — хокеїсти, фігуристи. Ще запам’яталася погода. Було таке враження, що це не зимова, а весняна Олімпіада. Десять градусів тепла, я в одному спортивному костюмі там ходила. — Виступ на Олімпійських іграх — це поки що твоя спортивна вершина? — На дорослому рівні я виступаю не так давно. Основні мої досягнення стосуються юніорських змагань — це дві «бронзи» чемпіонату світу. Крім того, були 6-8 місця на етапах Кубках світу. — А нещодавно, вже після Ванкувера, ти виграла етап Кубка Європи у Буковелі... — Так. Дуже приємно, що такі змагання вперше були проведені в Україні. Є надія, що наступного року нам дадуть ще й етап Кубка світу. — Як ти прийшла в акробатичний фрістайл? — До 14 років займалася спортивною гімнастикою. Якось Галина та Юрій Досови запропонували мені спробувати себе у фрістайлі. Я була вже акробатично «обкручена», залишалося навчитися кататись на лижах і поєднати це. Я спробувала, мені сподобалося. — Не було страшно? — Було. Кожному фрістайлісту спочатку страшно, але потім переборюєш страх. Перші складні подвійні стрибки почала виконувати у 2006 році, тоді й стала призеркою юніорського чемпіонату світу. — Бажання кинути це екстремальне заняття не виникало? — Іноді думаєш: для чого воно мені, краще сидіти вдома, ніяких травм. Але бажання перебороти себе все ж бере верх. Потім переповнює гордість, я все ж змогла це. — А як батьки до цього ставляться? — В принципі нормально, хоча, безумовно, хвилюються. Коли дивилися Олімпіаду, переживали, напевно, більше, ніж я. — Олю, ти родом з Хмельницького, там твої батьки, чи складно дався переїзд до Рівного? — Спочатку було складно, адже переїхала я в 14 років. У цьому віці без батьків та рідних непросто. Тому мені дуже допомагали мої тренери Галина та Юрій Досови. — Які найближчі плани? — Насамперед відпочити. Влітку вирушимо до Чехії, де на воді буду відпрацьовувати потрійні стрибки, потім буду переносити їх на сніг. Головний старт — чемпіонат світу, який відбудеться на початку наступного року. — Крім спорту, ще на щось часу вистачає? — Я вишиваю хрестиком, вдома у Хмельницькому у мене ціла колекція картин. У вільний час спілкуюся з друзями, сиджу в Інтернеті, навчаюся в магістратурі в МЕГУ. — І останнє запитання: де у твоєму прізвищі правильно ставити наголос, адже можна почути різні варіанти? — Навіть не знаю. Вже звикла, що говорять і так, і так... — Але як тобі більше подобається? — Напевно, коли наголос на другий склад.
Для довідки