Школа бойового гопака існує в Рівному вже кілька років. Тричі на тиждень в одному з гуртожитків Рівенського державного гуманітарного університету збирається з десяток молодих людей, які, одягнувши різнокольорові шаровари і вишивані сорочки, залюбки виконують різні фізичні вправи з атрибутами козацької доби — шаблями та списами. Щоправда, зачіски у хлопців звичайні — немає жодного з козацьким чубом-оселедцем. За словами голови Рівенського обласного представництва Міжнародної федерації бойового гопака Олега Нагорного, чуби ці, які ще з козацьких часів називають оселедцями, є своєрідною ознакою майстерності у бойовому гопаку, приблизно так само, як у карате — пояси різного кольору. Перед тим, як зробити собі таку зачіску, її потрібно заслужити, — стверджує пан Нагорний.
Кожне заняття в школі бойового гопака починається з молитви до Бога та української пісні. Як зазначив Олег Нагорний, це своєрідний спосіб духовної релаксації, обмін позитивною енергією. Подібні вправи допомагають повністю відволіктися від життєвих проблем і зосередитися безпосередньо на тренуванні. — До того, як я почав займатися, а згодом викладати бойовий гопак, — згадує пан Нагорнюк, — мені майже п’ять років довелося вивчати один з видів східних бойових мистецтв — ушу. Відверто кажучи, гопак майже нічим не поступається. Навпаки, він є, напевно, одним з найприкладніших бойових мистецтв. Тобто прийоми є досить легкими, пластичними і в той же час досить ефективними. У школі бойового гопака є свій кодекс козацької честі, якого повинен дотримуватися кожен наш вихованець. Ми тренуємося для того, щоб захищати свій народ, свою країну і свою родину — найбільші цінності для кожного справжнього козака. Власне, тому основний акцент під час тренувань робиться на фізичний розвиток молодих людей і пропаганду здорового способу життя. Слова наставника доповнює Роман — юнак із короткою зачіскою, одягнений в широкі, жовтого кольору шаровари, вже тривалий час займається бойовим гопаком: — Мені подобається гопак тим, що його прийоми є нескладними і водночас досить ефективними. Я переконався в цьому на власному досвіді, коли повертався якось зі своїми товаришами пізно ввечері з дискотеки. До нас причепився гурт хлопців напідпитку. Коли вони вхопилися за палиці і почали ними розмахувати, я якось механічно застосував декілька прийомів самозахисту, після чого у них зникло будь-яке бажання лізти в бійку. Але це поодинокий такий випадок. Загалом, бойовий гопак не є агресивним видом спорту. Навпаки, граціозний і досить гарний. Зрештою, це ж танець. …Вчитель декілька разів сплеснув у долоні й запропонував хлопцям приступити до забав. Юнаки розібралися по парах, вдягнули боксерські рукавички і почали відпрацьовувати один на одному своє бойове мистецтво. — Забавами у нас, — зазначив пан Нагорнюк, — називаються спаринги. Щоправда, розраховані вони здебільшого на початківців, тому і проводяться у боксерських рукавичках і не передбачають повного контакту бійців. Справжні поєдинки влаштовуються лише після того, як хлопці досягають певного рівня майстерності й можуть брати участь у змаганнях або спеціальних семінарах, наприклад таких, як проводилися у Львівській та Волинській областях. До речі, там деякі з моїх вихованців непогано себе зарекомендували — вибороли чотири золотих і сім срібних медалей. Крім того, наші хлопці разом зі своїми колегами зі Львова їздили цього року до Києва, де на Трухановому острові під час Євробачення робили показові виступи з бойового гопака. Пригадую, коли ми йшли колоною чоловік тридцять по Хрещатику з вибритими чубами, одягнуті в українські національні костюми та зі зброєю в руках, деякі люди нас лякалися, сприймаючи за рокерів чи скінхедів. Але після нашого виступу їхнє ставлення кардинально змінилося. Так само зміниться ставлення і до бойового гопака. Чомусь так вже повелося, що ми захоплюємося чужою культурою, чужими видами мистецтв, забуваючи про свої, які нічим не гірші. Таке ставлення має обов’язково змінитися, але з часом. А ми в цьому допоможемо.
