Наші сусіди поляки цього року вдало нагадали світу про власний кінематограф. Робота Агнешки Холланд "В темряві" (W ciemnosci), була номінована на "Оскар" як найкраща іноземна картина року. Це вже третя номінація у біографії 64-літньої пані Агнешки. Причому, за загадковим збігом обставин, всі три картини, номіновані у різні десятиліття, об'єднує одне — Холокост.
Наші сусіди поляки цього року вдало нагадали світу про власний кінематограф. Робота Агнешки Холланд "В темряві" (W ciemnosci), була номінована на "Оскар" як найкраща іноземна картина року. Це вже третя номінація у біографії 64-літньої пані Агнешки. Причому, за загадковим збігом обставин, всі три картини, номіновані у різні десятиліття, об'єднує одне — Холокост. Вперше "Оскар" приязно посміхнувся режисерці у 1985 році. Картина "Гіркі жнива" оповідала драматичну історію стосунків малоосвіченого, але заможного польського селянина та інтелігентної єврейки. Неподалік своїх угідь хлібороб підібрав виснажену втікачку з табору смерті. Куркуль переховує нещасну у підвалі власного будинку. Але не безкорисливо. В обмін на безпеку та харчі практичний селянин вимагає від молодої жінки, що потрапила у безвихідь, сексуальні послуги… У 1992 році американські кіноакадеміки знову запросили космополітичну полячку до участі у церемонії. Однак Німеччина, під чиїм прапором була відзнята картина "Європа, Європа...", навідріз відмовилась від такої честі. Агнешка Холланд екранізувала біографічну повість Соломона Переля "Соломон із Гітлерюгенду". Стрічка оповідала реальну історію кмітливого єврейського хлопчика, який за актуальним нині чечетовським висловом, німців "развел как котят". 14-річний підліток із обрізаним пенісом навіть зумів потрапити у школу Гітлерюгенду, де сумлінно вчився ненавидіти євреїв і навіть закохався в юну нацистку. До речі, він успішно пережив війну, здався із своїм фаустпатроном англійцям і донині живе в Ізраїлі. Цьогорічний номінант на "Оскара" теж базується на літературних першоджерелах. По-перше, це мемуари "Дівчинка у зеленій кофтині" Крістіни Крігер (Чівер), яка була безпосередньою учасницею подій. По-друге, це роман Роберта Маршалла "В колекторах Львова. Історія виживання в епоху Холокосту". Стрічка оповідає реальну історію невеликої групи євреїв, які втекли з львівського гетто під час його ліквідації у 1943 році. Міська львівська каналізація на довгі 14 місяців стає домівкою для 11 приречених. За втікачами полює виродок-українець на прізвище Бортнік. А рятує — поляк. Сантехнік-каналізаційник із кримінальним минулим і кримінальними звичками Леопольд Соха, не безкорисливо, допомагає мешканцям підземелля. На перший погляд Холланд зняла абсолютно щиру, до натуралістичності, картину. Режисер зображує своїх героїв без особливого пієтету та гриму. Перед нами не "герої", а звичайні люди, які будь-що намагаються врятувати своє життя. При цьому вони демонструють далеко не найкращі людські риси. Якби режисер не була єврейкою (батько — єврей, мати — полячка), то стрічку, підозрюю, могли б звинуватити в антисемітизмі. Чого лише варта сцена сексу одного із героїв із коханкою на очах у дружини і власної дитини. Це ж які треба мати нерви, здоров'я та лібідо, щоб у таких драматичних та антисанітарних умовах пестити кохану. Глядач спостерігає протягом картини й еволюцію образу рятівника поляка. Керований спочатку винятково меркантильними міркуваннями, злодій і грабіжник перетворюється завдяки багатомісячному спілкуванню з євреями у святого. Щирий католик дізнається, що й Ісус, і Мати Божа, виявляється, були євреями, і цей факт призводить до перевороту в його свідомості. Закінчується драма радісно і мінорно водночас. Режисер сповіщає глядачам під час титрів, що Леопольд Соха загинув під колесами радянської військової вантажівки у 1945 році. А на його похороні хтось кинув фразу: "Це йому Божа кара за те, що рятував євреїв". У художньому плані картина бездоганна. Агнешка Холланд справу свою добре знає. Щодо історичного контексту, то тут є деякі запитання. Нам знову нав'язують образ малосимпатичного українця — поліцая. Не збираюсь виправдовувати прислужників нацистів, яких вистачало у кожного народу. Але у львівському гетто, одному з найбільших у Європі (понад 100 000 мешканців), з моменту його створення у 1941 році й ліквідації у 1943-му, поліцейські функції були покладені на самих євреїв. Був сформований корпус із 500 так званих юден-поліцаїв. У їхні обов'язки входило: влаштовувати облави на учасників Опору, забезпечувати виконання наказів німецького командування, конвоювати співвітчизників до таборів. У 1943 році, виконуючи наказ ОУН, вся українська поліція разом із зброєю пішла у ліс. Німці були страшенно роздратовані й відразу сформували поліцію з етнічних поляків. З цього моменту, власне кажучи, і бере початок так звана Волинська різня — кривавий українсько-польський конфлікт, що призвів до сотень тисяч жертв і надовго затьмарив відносини українців із поляками. Звідки ж взявся український поліцейський Бортнік у Львові 1944 року?
