Фіма Міньковський, технолог-раціоналізатор (не плутати із сучасним — реалізатор) тракторного заводу з дипломом хорошого ленінградського інституту, мав інтелігентне почуття гумору і чудову домашню бібліотеку.
На початку 80-х Фіма вирішив частину книг раціонально реалізувати. При цьому не обійшлося без патетичної риторики — якщо колись життя змусить продати усі книги, міркував Фіма, то останніми із них будуть Біблія і Бабель! Ну, із Біблією у ті атеїстичні роки все було зрозуміло. А ось чому лідер робітничого руху Бебель удостоївся такої честі? Нічого дивного, розтлумачив невігласу Фіма, бо, як кажуть в Одесі, Бабель і Бебель — це дві великі різниці. Так у моєму житті з’явився батько Бєні Кріка — один із найколоритніших радянських письменників — Ісаак Бабель. Цей короткозорий, але напрочуд спостережливий одесит випустив із своєї чорнильниці справжнього джина — мальовничий, поетичний жаргон одеських передмість. І літає відтоді джин-жаргон над усією планетою. Одного не можу збагнути. Що цей турист робить поза межами російськомовного світу? Як, поясніть мені, перекласти на фінську чи китайську мову, не втративши при цьому і зміст, і гумор — «вас здесь не стояло» або «выпивайте и закусывайте, и пусть вас не волнует этих глупостей». Чи згадували б сьогодні взагалі одеського розбишаку Мойшу Вінницького, більш відомого під прізвиськом Мішка Япончик, якби не світова слава його літературного двійника Бєні Кріка? Бєня справжній авторитет, щоправда, у культурному, а не кримінальному світі. Свій перший крок у кіно він зробив ще у 1926 році. Однак партії не сподобалось «там, где есть король, там не может быть другой власти». І партія заборонила вустами Лазаря Кагановича німого, субтитрованого «Бєню Кріка». Історичний прототип нашого театрального і літературного героя — пан Вінницький довгий час митців взагалі не цікавив. І ось у 2011 році на телеекрани виходить цілий серіал «Одного разу в Одесі, або Життя Мішки Япончика». Але насправді під маскою Михайла Вінницького знову «замастирився» все той же Бєня Крік. Перед нами — псевдоісторична белетристика з елементами комедії і мюзиклу. Мабуть, автори серіалу мають рацію — «по Сеньке и шапка». І все-таки є щось у цього посереднього серіалу із назвою, поцупленою у Серджо Леоне, і музикою, взятою в Енніо Морріконе. Що змусило мене звернути на нього увагу? Звукова доріжка. Такої кількості бабелівсько-одеської фразеології, як у романтичній історії про Мішу і Цилю ще треба пошукати. Цей серіал не треба дивитись — його треба слухати як пісню. До того ж він щедро нафарширований сучасними рімейками справжніх єврейських пісень. Євреї — неймовірно талановитий народ. Вони дали людству безліч корисних ідей і практик — від християнства до гугління Сергія Бріна і фейсбуку Девіда Цукерберга. На жаль, єврейські шкідливі ідеї і практики теж відзначені клеймом їхньої геніальності. Весь світ знає американських гангстерів Мейєра Ланскі і Багсі Сігела, королеву російського злочинного світу Соньку Золоту ручку. Російський блатний жаргон взагалі наполовину складається з єврейських слів. Навіть саме слово «блатний» походить із німецького ідіш. Die Blatt — записка (у розумінні записка від впливової особи). Серед широковживаної кримінальної лексики ми зустрічаємо: злодійська маліна — малон (на івриті — готель); шмон — цифра 8 на івриті (о восьмій годині у царських тюрмах проводили обшуки); ксива — ктива (на івриті — документ); фраєр — на ідиш вільний чоловік (той, хто не сидів у в’язниці); халява — на івриті халяв — молоко (безкоштовна п’ятнична роздача кринок із молоком бідним євреям); замастирити — мастир на івриті — ховати (звідси походить вживане Путіним стирити — вкрасти). І все-таки не гени і не традиції спричинили стрімкий злет короля бандитів Мішки Япончика. Його коротка, але яскрава кримінальна кар’єра стала можливою завдяки соціальному вибуху 1917-1919 років. Саме революційні події і послаблення поліції дозволили розцвісти його злочинному королівству.
