У суботу один з мешканців багатоповерхівки на вул.Київській, який працював за комп’ютером, побачив, як мимо його вікна пролетіло тіло людини. За кілька хвилин після того перехожі помітили в одному із сміттєвих контейнерів юнака і викликали швидку допомогу. Хлопця, який випав з даху 14поверхівки, відвезли у лікарню. Він був ще живим. Але від отриманих травм у лікарні помер.
Хоч навчальний рік для школярів ще не закінчився, проте учора для одинадцятикласника Рівненської гуманітарної гімназії Олександра Олексійчука пролунав останній дзвоник. У гімназії почепили фотографію усміхненого Сашка та поставили букет жовтих квітів. Учні та вчителі гімназії попрощались з юнаком, який трагічно пішов з життя минулої суботи. Причини його смертельного польоту з даху 14-поверхівки на вулиці Київській до кінця не з’ясовані, подробиці останнього дня життя школяра зараз встановлюють рівненські міліціонери.
Коментарі Віталій Чубаєвський, начальник Рівненського міського відділу міліції: — У дворі будинку знайшли блокнот — це була передсмертна записка на кількох аркушах, адресована мамі. Олександр просив у неї вибачення. Згадував також у записці імена двох дівчат та свого друга. Цей блокнот ми віддали на експертизу, щоб з’ясувати, чи справді він належить юнаку. А всіх свідків, хто, можливо, бачив, що саме відбувалось на даху будинку №17 на вулиці Київській у Рівному з 16-ї до 17-ї години 10 травня, прошу телефонувати у міліцію. Зоя Макарчук, директор гуманітарної гімназії: — Сашка я знала з першого класу. Він був хлопчиком, абсолютно не схильним до депресії, комунікабельним. Це людина, яка любила життя. Виховували Сашка мама та прабабця. Він дуже любив свої рідних. На День Перемоги подарував їм троянди та торт. Сашко захоплювався інтелектуальними іграми, грав у «Що? Де? Коли?» і разом з командою «Альфа» здобув для нашої гімназії 5 кубків, їздив в Одесу на чемпіонат України, зустрічався з Борисом Бурдою. Він жив цією грою, хотів після закінчення гімназії тренувати семикласників. Брав участь у конкурсі «Сучасник і сучасниця». Планував вступити до НУВГП, ходив на підготовчі курси. Мама вже купила Сашку випускний костюм, який дуже йому сподобався. Він навіть казав мамі, що коли одягне цей костюм, а вона зробить зачіску на випускний, то вони будуть найкрасивішою парою на святі. У суботу Сашко ще зробив дзвінок бабці, яка живе у Вітебську — пообіцяв допомогти їй зробити влітку ремонт. Близько четвертої години Сашко сказав мамі, що йде до товариша і скоро повернеться. Мобільний залишив вдома. Незабаром мама почала його шукати. З’ясувала, що у товариша він не з’являвся. Дзвонила і в міліцію, і по лікарнях. А десь під ранок у реанімації сказали, що до них привозили хлопчика, проте той помер. На опізнання сина Вікторія Петрівна поїхала зі своєю сусідкою. Померлим виявився Сашко. Коли ми довідалися про його смерть, спочатку подумали, що хлопчика збило авто, коли він катався на велосипеді. У те, що трапилось, повірити важко.
