Опівдні другого вересня діти, які бавились у підвалі дев’ятиповерхівки на вулиці Вербовій, 37, натрапили на мертву дівчину. Оперативники з’ясували, що тіло у підвал перетягнули з під’їзду, а експерти констатували: якби потерпілій вчасно надали медичну допомогу, вона залишилася б живою. Залишалося з’ясувати — хто ця дівчина, адже обличчя — понівечене, документів, як і верхнього одягу, не було. За деякий час правоохоронці дізналися, що загиблою є 19-річна Марія Щербакова, студентка третього курсу факультету театрального мистецтва РДГУ. Поступово, крок за кроком, вдалося відновити події того фатального вечора.
...Першого вересня у Рівному йшов дощ. Незважаючи на це, усі студенти бурхливо святкували початок нового навчального року. А хто і як — це вже залежно від фінансових можливостей та фантазії. Марія, наприклад, разом з однокурсниками, частуючи один одного кавою, побувала і у парку, і по місту погуляла. Дівчина — «душа» студентської компанії — була, як завжди, радісною. Після одинадцятої вечора, повертаючись додому, Марія зустріла Руслана. Хлопець у ту мить розмовляв з товаришем по мобільному телефону, та коли побачив красуню-незнайомку, розмову припинив. Познайомився і запросив дівчину в кафе. Марія погодилась, і за декілька хвилин, коли до них приєдналися друзі нового знайомого — Володимир з Любою — стало знову весело. Тим більше, що Марія приятелів Руслана добре знала і раніше. Трохи посиділи, і новий знайомий, як справжній джентльмен, пішов проводжати Марію додому. Дорогою, ховаючись від дощу, зайшли у восьмий підўїзд будинку №37, що на Вербовій. Пізніше хлопець скаже, щоб покурити. Мешканці під’їзду міцно спали, коли за дверима їхніх квартир розігралася справжня драма з трагічним фіналом. «Підігрітий» горілкою Руслан почав чіплятися до Марії, але почув відмову. Ображений, штовхнув дівчину — та впала, вдарилась скронею і знепритомніла. Величезна калюжа крові вмить розлилася на сходах. Руслан згодом стверджуватиме, що спершу намагався привести дівчину до тями, а потім злякався. Він схопив її, ще живу, з проламаною головою, та поволік подалі від людського ока, у підвал. Тоді хлопець зробив все для того, щоб дівчину не могли одразу впізнати — забрав куртку, штани, взуття та сумку. Дорогою порозкидав речі по смітниках, а собі на згадку залишив фотографії, які знайшов у сумці Марії. Вочевидь, через якісь «сентименти» Руслан світлини не викинув, а заховав у своєму старому телевізорі в комірчині.
Коментарі Ірина Щербакова, мати: — Я постійно переживала, що з дочкою щось може трапитись — за характером вона була невтомна, непосидюча і невгамовна. Намагалася її вдома утримати, а вона завжди кудись бігла, п’єси ставити, на репетиції, до друзів... Востаннє ми бачились першого вересня близько 17.00. Донька забігла до мене на роботу, щоб забрати фотографії з нашого гостювання у бабусі в Алма-Аті. Їх ціла пачка була, вона взяла їх друзям показати. Марія планувала того вечора відсвяткувати з друзями початок нового навчального року, я очікувала, що вона повернеться до десятої вечора, донька зазвичай довше не затримувалась. Але затрималась... Ми з чоловіком декілька разів телефонували їй на мобільний. Десь опівночі ми ще чули її голос, а через годину прийшло SMS-повідомлення, що вона залишиться ночувати у друзів у гуртожитку. Дивна якась та «есемеска» була, з помилками. Уночі мобільний не відповідав. Наступного дня я не знаходила собі місця, обдзвонювала доньчиних подруг. А вже увечері пролунав дзвінок у двері, виглянула — якийсь чоловік показує сусідам копію фотографії. По всіх будинках в окрузі її носили. Я також глянула, але, начебто, не вона. Та все одно почала сильно хвилюватися, бо і ніби волосся схоже, і брови. Коли приїхало ще кілька міліціонерів і розповіли про малесеньке татуювання ієрогліфа на плечі, срібні сережки у формі зірочок — переконалась, що на фото була саме моя дитина. Того ж вечора нас з чоловіком повезли у міліцію на Пушкіна, щось там у нас запитували, брали якісь покази, телефони друзів Марії. У неділю було проведено опізнання, я вже не мала сил, то чоловік з хресною їздив у судово-медичну експертизу. Потім з болем розповідав, що це ж скільки злості треба було мати на людину, яким жорстоким бути, щоб так сильно побити та скалічити її. Люди вже мені кажуть, що найме вбивця хорошого адвоката і можуть повернути справу таким чином, що ніби все сталося з необережності, не було жорстокого умислу... Василь Забейда, начальник відділу карного розшуку УМВС в Рівенській області: — Наступного дня, у суботу, Руслан зізнався друзям у тому, що сталося між ним та дівчиною. Він благав організувати йому алібі. І друзі добряче постарались, щоб допомогти Руслану. Коли ми «вийшли» на нього і показали фото мертвої дівчини, він першим упізнав. Сказав: «Це ж Марія, я з нею та з друзями вчора був у кафе». А друзі Руслана вперто стверджували, мовляв, товариш пішов раніше, а дівчина залишилася з ними. Я обурений тим, що Володимир та Любов, друзі підозрюваного, знаючи про жахливий злочин, знаючи, де заховане тіло, так довго і вперто підтримували вигадане алібі Руслана. Ми наслухалися від них багато нісенітниць, а пізніше — і патетичних промов про порушення прав громадян. Анатолій Перетятко, заступник прокурора м. Рівного: — За фактом навмисного вбивства порушено кримінальну справу. На відтворенні злочину затриманий 26-річний підозрюваний розповідав слідчому прокуратури про події тієї жахливої ночі. Речі загиблої міліція знайшла та вилучила.
