Приїхавши відвідати 62-річного пацієнта Острозької психіатричної лікарні Віктора (ім’я змінено), його діти виявили, що тіло батька — у синцях та забоях. Запідозривши, що тілесні ушкодження з’явилися не «в результаті самопадіння», як запевняли працівники лікарні, вони викликали поліцію, а батька з лікарні негайно забрали. За декілька днів провели судмедекспертизу, й після кількох звернень від дружини Віктора поліція відкрила кримінальне провадження за фактом заподіяння тілесних ушкоджень пацієнтові психіатричної лікарні. Через свій стан він нічого пояснити не може, а його дружина та дорослі діти вважають, що побили його саме працівники лікарні.
— Раніше, коли був здоровий, мій чоловік намагався вести бізнес, торгував на базарах, — розповіла дружина Лілія (ім’я змінено). — Але справа не пішла, у чоловіка з’явилися борги. Усе, що він був винен, я людям повіддавала і попросила більше йому не позичати.
З часом у поведінці чоловіка почали з’являтися дивні прояви. Він завжди був неврівноваженим, я це пояснювала тим, що мій свекор, батько чоловіка, у дитинстві був в’язнем концтабору, може, тому в дорослому віці завів удома дуже жорсткі порядки. Часто бив дружину і синів, які потім теж дубасили своїх дружин, через що ті розлучилися з ними. Мій чоловік був наймолодшим, йому від батька діставалося найменше. До агресії схильний не був, і мене ніколи, жодного разу, не бив. Та іноді просто вражав своєю поведінкою.
Пригадую, якось наша дочка ще дитиною потрапила до лікарні. До дитячого відділення вечорами став навідуватися педофіл, він намагався показувати дітям дещо непристойне. Коли я про це взнала, здійняла лемент, але тоді цій темі уваги зовсім не приділяли, й мені коштувало чимало зусиль довести, що маю рацію. Врешті педофіла затримала міліція, але мій чоловік як батько, що мене здивувало й обурило, байдуже відреагував на цю історію. Він байдуже зустрів мене з новонародженим сином, коли ми приїхали додому після тяжких пологів. Дитина була не рання, він хотів і чекав народження сина, але ні радості, ні бодай якогось інтересу до нього не виявив.
Кілька років тому поведінка чоловіка стала взагалі неадекватною, він почав виявляти злість та агресію, чого раніше ніколи не було, став бити дзеркала. Тоді ми звернулися до психіатра, яка поставила чоловіка на облік, але діагноз йому не встановила. Я усе терпіла, а коли два роки тому він не впізнав своїх маленьких онучок, кинувся з сокирою й кричав, що всіх порубає, злякалася не на жарт. І в січні цього року повезла його в психіатричну амбулаторію на вул. Дубенській в Рівному. Чоловікові нарешті поставили діагноз і перевели в Острозьку психлікарню.
Через два місяці родичам сказали забирати Віктора додому й видали довідку, щоб за нею можна було визнати чоловіка через суд недієздатним, призначити опікуна. Порадили також оформити його у спеціалізований інтернат. Пані Лілія кілька разів зверталася з цим питанням в Рівненський міський суд, її запевнили, що з довідкою усе оформлять швидко. Але чи довідку неправильно оформили, чи не той лікар її видав, і справа «зависла» в суді з травня, тобто уже півроку. А без рішення суду хворого чоловіка в інтернат не приймуть, вдома жити з ним небезпечно, в лікарню його беруть неохоче.
— Я їздила по приватних пансіонатах з хорошим доглядом для літніх людей, мені дали адреси в Рівному та в Колоденці, — продовжує пані Лілія, — однак психічно хворого туди брати не хочуть. Тому я повезла чоловіка на дачу. В лікарні, коли виписували, йому призначили ліки, та не попередили мене, що їх на той час ніде в аптеках не було. Чоловік не спав, вибивав двері, влаштовував погроми, намагався втекти.
Я не можу з ним упоратися, тому знову повезла в Острозьку психлікарню. Там сказали, що місця немає, але усе ж прийняли, бо його просто нікуди подіти — рішення суду все ще немає. Я давала гроші на лікування та утримання, скільки казали, але підозрюю, що чоловікові не давали необхідних препаратів, тому він не спав і, мабуть, бушував. Через що, напевне, його й побили люди в білих халатах, бо він їх тепер боїться.
Другого листопада моя дочка, лікар-невропатолог, застала батька в лікарні в жахливому стані. Комп’ютерна томографія, яку чоловікові зробили в Рівненській міській лікарні, нічого особливого не виявила, але довідку про те, що тілесні ушкодження могли бути одержані у результаті побиття, нам видали. Знайомий лікар у приватній розмові сказав, що такі травми не могли були від того, що людина впала, хіба що, каже, вона б «33 рази падала». Згодом мені хтось казав, нібито до психічно хворих персонал може застосовувати силу, щоб втихомирити агресію, але я впевнена, що якби йому давали ліки, то й агресії не було б. Урешті я прилаштувала чоловіка в приватний пансіонат для літніх людей і таки купила йому в аптеці той препарат. Він заснув і агресії не виявляв.
Пані Лілія звернулася також в обласне управління охорони здоров’я з усною скаргою на дії персоналу психлікарні. Управлінню надали довідку, що пацієнт отримав травми «в результаті самопадіння», бо в нього внаслідок хвороби порушена координація. Начальник управління Юрій Осіпчук каже, що якби було письмове звернення, провели б більш детальне службове розслідування. Але рідні забажали звернутися в поліцію, щоб вона проводила розслідування. Що ж до застосування фізичної сили, то, за словами п. Осіпчука, бити пацієнтів не дозволено в жодній лікарні при жодній хворобі. Стан психічно хворого для лікаря прогнозований, тому він має вжити профілактичних заходів, аби не доводити до нападів агресії.
У відділі комунікації поліції Рівненської області повідомили, що кримінальне провадження за цим фактом відкрито, розслідувати його буде Острозький відділ поліції. До того, як справу передадуть в Острог, її має переглянути прокуратура й підтвердити, що все законно.
Незалежно від того, яким буде результат цього розслідування, на Острозьку психлікарню, яка є обласним комунальним закладом, чекають зміни. Як і всі інші лікарні в області, вона підпадає під наступний етап медичної реформи, коли функціонування закладу та його фінансування залежатиме від оцінки Національної служби здоров’я. Якщо НСЗУ укладе з цією лікарнею угоду, то вона отримає фінансування на кожного пацієнта. Юрій Осіпчук каже, що зараз відчувається тотальне недофінансування Острозької психлікарні, однак гарантувати, що цей заклад з часом не закриється чи не перепрофілюється, поки ніхто не може.
Світлана Федас.
