У новорічну ніч, коли більшість рівнян зустрічали 2011 рік за святковими столами під бій курантів, прихожани храму Всіх Волинських Святих на Північному під час літургії ревно молилися в церкві. Таку традицію протоієрей Михаїл Жаровський запровадив торік з благословення архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія, будучи певним, що загадані під дзвін келихів із шампанським бажання — порожня віра в долю.
— Адже хіба не Господь милостиво дарує нам ще один новий рік, слушну нагоду вдосконалити своє буття, стати на істинну стежину? — каже отець Михаїл. — То чому не почати перші хвилини нового року в молитві, не проаналізувати свої вчинки, не попрохати у Всевишнього пробачення за допущені помилки, не попросити в Бога здійснення всіх надій та сподівань? Покладаючись на милосердя Господнє, настоятель храму Всіх Волинських Святих Михаїл Жаровський в новорічну ніч також задумав бажання. А найзаповітніше серед них, як зізнався, — звести на церкві, що будується, купол. — З Божої милості за підтримки прихожан і благодійників, — розповідає отець Михаїл, — за шість років вдалося звести стіни церкви, а позаторік відкрити нижній храм Святої блаженної Ксенії Петербурзької, де нині правляться служби. З допомогою небайдужих людей, а також обіцяного міським головою Рівного Володимиром Хомком сприяння, сподіваємося в цьому році увінчати церкву куполом, отож невдовзі розпочнемо акцію зі збору коштів. До слова, започатковані при храмі Всіх Волинських Святих доброчинні заходи не обмежуються звичним збором пожертв. Скажімо, торік кожному благодійнику видавали сертифікати учасника доброчинної акції, а імена їхні писали на цеглинах, з яких зводилися стіни церкви. Спеціальні грамоти з молитовною подякою настоятеля храму протоієрея Михаїла Жаровського вручатимуть кожному, хто зробить благодійний внесок на придбання сегмента купола. Дехто невгамовні вигадки настоятеля храму Всіх Волинських Святих може назвати не інакше як дивацтвами, проте вони неабияк до душі прихожанам церкви. Треба бачити, як світяться радістю очі людей, щедро скроплених отцем Михаїлом після літургії свяченою водицею. Або ж зануритися у святкову атмосферу влаштованого ним з нагоди празника масового чаювання з велетенського самовара. Не проходить повз увагу прихожан жодна найменша турбота про них з боку духовного наставника. А він задля людей ніколи не рахується ні з часом, ні з особистими справами. Власне, ніщо інше, а щира відданість своїм прихожанам спонукала отця Михаїла Жаровського піддатися на їхні настирливі прохання балотуватися торік, отримавши благословення архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія, до Рівненської міської ради. — Не всі, щоправда, схвалювали моє рішення, — каже священик, — мовляв, Церква і політика — несумісні. Проте, впевнений, політика твориться у вищих ешелонах влади, а на місцевому рівні народні обранці повинні піклуватися про добробут своїх виборців. До того ж, я не міг відвернутися від людей, котрі на мене покладаються, котрі вірять, що сумлінно відстоюватиму їхні інтереси. — Отче, а ви самі вірите, що зможете виправдати сподівання своїх виборців? — Відверто кажучи, перші пленарні засідання посіяли зерна сумніву. Особливо мене занепокоїло те, що дехто з депутатів міської ради мотивує свої рішення не інтересами громади Рівного чи своїх виборців, а якоюсь незрозумілою для мене політичною доцільністю. Так було, скажімо, під час виборів Андрія Грещука на посаду секретаря міськради, проти кандидатури якого виступили його ж однопартійці. Неабияк пригнітила ситуація, коли на прохання своїх виборців взявся я вирішити проблему ліфта, який тривалий час простоює через викрадену зловмисниками запчастину. Куди лише не звертався, скрізь — сто й одна причина, а практичної допомоги ніякої. Змушений був з цією, здавалося б, буденною проблемою йти до міського голови Рівного. Благо, Володимир Хомко з розумінням поставився до мого клопотання, обіцяв посприяти. Проте всі ці миттєві розчарування не похитнули віру в те, що з гідністю виконаю свою місію. — А в чому ви її, свою місію, бачите? — В служінні Господу і людям. Намагатимуся нести у стіни міської ради духовні, християнські цінності, котрі повинні служити наріжним каменем у прийнятті кожного рішення. Не кривитиму душею, тому скажу, що відстоюватиму питання виділення земельних ділянок під будівництво храмів, а не лише під торгові та розважальні заклади, які останніми роками повиростали в місті, як гриби після дощу. Ратуватиму за те, щоб міська влада сприяла у відкритті недільних церковних шкіл, кількість бажаючих відвідувати які (суджу по нашій школі) невпинно зростає. Відрадно, що знайшов порозуміння в міського голови Рівного Володимира Хомка, який, будучи людиною віруючою, щиро переймається духовними питаннями. І, безумовно, вболіватиму за насущні турботи своїх виборців. — А до вас, окрім згаданого ліфта, вже зверталися люди допомогти вирішити ту чи іншу проблему? — Звичайно. Щоправда, не всі вдається відразу вирішити. Ось, наприклад, просять, щоб кінцеву зупинку маршруток, які нині доїжджають лише до середини вул. Волинської Дивізії, перенести до торгового центру «Літа». Як виявилося, це питання вже давно на замітці в міського голови Рівного, однак вирішене буде тільки навесні, коли здадуть в експлуатацію ділянку реконструйованої дороги. Більше того, Володимир Хомко планує закільцювати вулиці Черняка — Волинської Дивізії — Коновальця, таким чином повністю вирішивши транспортну проблему мікрорайону «Північний». А ще міський голова виношує задум запустити по цьому маршруту тролейбус, закупивши кілька електромобілів, які працюють на акумуляторах (із запасом ходу на 60 км). До весни, сподіваюся, компетентні служби з моєї подачі вивчать питання можливості облаштування транспортної зупинки навпроти храму Всіх Волинських Святих, а також встановлення знака пішохідного переходу та нанесення на проїжджій частині «зебри». На жаль, складніше виявилося із задумом звести біля джерела неподалік автостоянки на вул. Волинської Дивізії капличку. Хоча саму воду спеціалісти, провівши на моє прохання лабораторне дослідження, й визначили як придатну для пиття, проте близькість утвореної стічними водами водойми, за санітарними нормами, не дозволяє її споживання. Тобто офіційно — воду з цього джерела пити не можна, а реально — люди набирають її бідонами і готують з неї їжу. — Усе це, якщо правильно зрозумів, проблеми, підказані виборцями. А є якісь власні задуми? — Та їх на весь вік вистачило б. Одні плани мусять чекати свого часу, а реалізацію інших маю намір розпочати вже найближчими місяцями. Наприклад, висадити біля храму вишневий сад, в якому, відпочиваючи, люди насолоджувалися б красою і ароматом квітучих дерев. Ще до Великодня хочу, залучивши мешканців, встановити у дворах мого виборчого округу лавочки й дитячі майданчики. Неодмінно порушуватиму перед міською владою питання реконструкції стадіону поблизу ЗОШ №25, на якому займаються різними видами спорту як діти, так і дорослі мешканці мікрорайону. До втілення багатьох своїх задумів хочу залучити мешканців мікрорайону, особливо молодь, тоді вони більше цінуватимуть те, що для них зроблено. Чи вдасться втілити всі задуми? Відповім словами, які нещодавно трапилися мені на очі. Люди кажуть: «Не побачу — не повірю!», а Господь каже: «Не повіриш — не побачиш!». Тобто кожен з нас матиме по вірі своїй.
