Парк на Грабнику:

У 30-х роках польська влада облаштувала тут міський парк, назвавши іменем президента Мосціцького. У 50-х радянська влада, назвавши парк іменем Хрущова, використовувала його здебільшого для пропаганди. А у 70-х парк, перейменований на Жовтневий, став настільки занедбаним, що його вирубали.

Жалюгідні залишки колись популярного у рівнян мальовничого і затишного парку ще збереглися між Палацом дітей та молоді і музичною школою №2. А старожили міста ще пам'ятають, як колись крізь буйну зелень парку проглядалися, наче казкові чудернацькі будиночки, павільйони, альтанки, маленькі фонтанчики, оздоблені фруктовими орнаментами, мереживні місточки. А під кремезними дубами, у затінку старих каштанів і грабів — зручні лавки з округлими спинками. За словами старожилів, у парку білки «табунами ходили», а від солов'їних співів аж вуха закладало. Історія виникнення цього парку така. На північно-східній околиці Рівного наприкінці ХYIII столітті на забаганку власника міста польського князя Станіслава Любомирського було висаджено величезний грабовий гай. Бо вельможа забажав мати місце для полювання неподалік своєї рівненської резиденції. Згодом цю місцину, як і район нової забудови Рівного, назвали Грабником. На початку ХІХ століття, коли місто почало просуватися далі до східних окраїн, частину лісу власники міста віддали під кладовище, яке досі зберегло свою назву — Грабник. Частина ж території аж до початку ХХ століття так і залишалася лісом. Оскільки якихось інших насаджень поблизу Рівного у той час не було, мешканці міста, особливо закохані пари, часто обирали гай для усамітнених прогулянок. Мальовнича улоговина поступово ставала неформальним місцем відпочинку, а в буремні революційні роки — так званих маївок та нелегальних зборів революціонерів. Згодом там почали влаштовувати й масові міські гуляння. Щоправда, на це потрібно було просити дозволу князя Любомирського. З архівних документів відомо, наприклад, що в серпні 1912 року, коли в Рівному гучно відзначали 100-літній ювілей війни Росії з Наполеоном, міська дума попросила у князя дозволу влаштувати народне гуляння у гаю Грабник. Щоб міщанам було веселіше, туди запросили два військових оркестри. Час активної забудови Грабника припадає на кінець 20-х — 30-ті роки. Селилися там люди заможні, в основному польські осадники, військові. Ще й нині, прогулюючись вуличками у цьому районі, можна почудуватися оригінальній архітектурі тамтешніх особняків. Це був єдиний район міста, в якому ще на стадії проектування була продумана система водопостачання. Район вважали найбільш комфортним для проживання у місті. З часом грабовий гай дедалі більше поступався приватним і громадським будівлям, а колишні лісові просіки — вулицям. Залишилася незайманою частина природної улоговини, де згодом і розкинувся парк. Як свідчать архівні документи, місто на той час мало цікавилося цією ділянкою землі, оскільки вона належала власникові Рівного Любомирському. Як ішлося в одній з публікацій тогочасних «Волинських відомостей», частина магістрату і міської ради з невідомих причин взагалі неприязно ставилася до Грабника, не бажаючи цю найкрасивішу ділянку приєднати до міста. Хоча потреба створення міського загальнодоступного парку назріла давно. Сад-парк Любомирських на Гірці (нинішній парк імені Шевченка), який місто взяло в оренду, не відповідав тодішнім вимогам через малу територію. Право власності на територію колишнього палацово-паркового ансамблю Любомирських у районі сучасної вулиці Замкової та Лебединки, де можна було б створити міський парк, тоді ще місто не набуло. Та й на осушення тієї заболоченої місцини потрібні були великі кошти і час. Тому найбільш підходящим був Грабник. До речі, як писала тогочасна преса, громадськість міста активно обстоювала ідею створення парку саме там. Коли ж нарешті у 1929 році було розроблено проект парку, на його втілення забракло коштів. Ентузіасти пропонували навіть облаштувати парк коштом громади міста. Лише у травні 1933 року, коли магістрат викупив землю у князя Любомирського, розпочалися роботи із закладення парку на Грабнику площею 4 гектари. Як писала тоді газета «Волинь», було висаджено 1?700 дерев. Перше деревце посадив ініціатор закладення парку, голова міської ради Тадеуш Шемпліньскі у присутності правління міста. Парку присвоїли ім'я польського президента Мостіцького. У 50-ті роки парк назвали іменем М.Хрущова. В цей період тут влаштовували обласні виставки сільськогосподарської продукції, масові міські гуляння та різноманітні святкування — Проводи Зими, Свято пісні, Свято урожаю. А сам парк був оформлений у стилі того часу — переважали гіпсові фігури «дівчат із веслами» та інших предметів комуністичної монументальної пропаганди. Маленькі фігурні фонтани у вигляді дівчат, що тримають таці з квітами, та кам'яних квіток прикрашали його алеї. А в 1950 році, напередодні відкриття чергової сільськогосподарської виставки, в парку встановили скульптуру Сталіна. Був там і літній кінотеатр «Комсомолець» — стіна з кіноекраном і рядами лав просто неба. Сеанс зазвичай розпочинався, коли темніло — з 21.30 до 23.00. Паркан навколо кінотеатру був невисоким, тож місцеві хлопчаки перелазили через нього в темряві й дивилися кіно безкоштовно. А декотрі влаштовували собі глядацькі місця на навколишніх деревах. Була в парку й невеличка сцена у вигляді мушлі для виступів творчих колективів, а також — гойдалки-човники. А ще — танцювальний майданчик, де грав оркестр. Ці споруди протрималися у парку аж до кінця 70-х років, поки зовсім не зруйнувалися. Поступово, з розширенням парку імені Шевченка, парк Хрущова втрачав свою актуальність для міста. Його запущені алеї зі старими деревами, занедбаною сценою літнього театру та залишками гойдалок приваблювали хіба закоханих, які бажали усамітнення…. Наприкінці 70-х, коли через густі зарослі парком стало небезпечно ходити, тодішня влада розпорядилась вирубати парк. Нині лише кілька старих дерев, що невідомо як уціліли, ще нагадують про кращі часи колись розкішного парку.