У березні були оприлюднені сенсаційні дані соціологів, які засвідчили, що Арсеній Яценюк став третім у рейтингу кандидатів у президенти і політиком, якому найбільше довіряють кияни. І ще цікава деталь. Один з членів команди БЮТ, причетний до вироблення стратегії цієї політсили, в інтерв’ю заявив, що Тимошенко може стати Президентом лише у тому випадку, якщо домовиться з Яценюком. На тлі доволі примітивної дискредитації найбільш ймовірного переможця другого туру президентських виборів потужні суперники хай і непрямо, але виступають із пропозицією домовитися. Сам факт такої пропозиції — пряма ознака того, що соціологія не бреше і воювати із Арсенієм Яценюком стає небезпечно для власної репутації.
Про стрімкий злет, банківську кар’єру та результати перебування на посадах у виконавчій владі представника нового покоління політиків Арсенія Яценюка написано багато. Життя ставило перед очолюваними ним відомствами складні завдання. Але, мабуть, найскладніший період — його діяльність на посаді голови Верховної Ради. Коли Арсеній Яценюк очолив різнокольоровий, повний суперечностей парламент, більшість політиків не були зацікавлені у плідній роботі законодавчого органу. Яценюк очолив парламент, в якому союзники ненавидять одне одного, деякі високопосадовці вважали, що одноосібно здатні формувати порядок денний законодавчого органу, опозиція… ставиться, в принципі, з повагою, але вважає, що ти солдат супротивника. І плюс до цього: звичайна українська ревність. Ну кому сподобається виходець з родини вчених, який заробив гроші не на газі, а на юридичних послугах, щороку дозволяє собі «зухвалість» оприлюднювати декларацію про доходи та у свої 34 роки вже тричі був міністром і впорався? Яценюк став першим юристом на посаді спікера, який міг вести засідання та фахово обговорювати складні економічні і фінансові закони. Серед щирих симпатиків спікера — «чисті» економісти та фінансисти, вчені та колишні чиновники, представлені у тому числі і опозиційними фракціями. Має симпатиків Арсеній Петрович і по обидва боки кордону. Вміння знаходити друзів там, де інші знаходять ворогів, відіграло надзвичайну роль у найбільших дипломатичних перемогах Арсенія Яценюка останніх років. Трохи відхиляючись від теми, розповім. Коли Яценюк працював на посаді голови МЗС, йому довелось вести непрості переговори з російською стороною щодо спільного вшанування пам’яті жертв Голодомору. Під час неформальної зустрічі із головою російського МЗС Сергієм Лавровим Арсеній Яценюк детально обговорив, як Україна та Росія разом зможуть відзначити річницю Голодомору. Україна йшла на компроміс у деяких формулюваннях, натомість Росія визнавала голодомор штучним. На жаль, цю перемогу Яценюка не було закріплено на рівні президентів: її було просто втрачено. Що ж стосується роботи в парламенті, то найважливішим стало те, що поспілкуватися до спікера приходили не тільки представники коаліції, але й члени опозиції. Приходили і на офіційні зібрання, і на неформальні розмови, так би мовити, «на чай». Це був такий секрет, про який всі знали. Для того, щоб приймати потрібні закони, необхідно мати голоси: 226 голосів коаліції — це ризиковано мало. Яценюк це розумів. Як розумів і те, що існує внутрішньопарламентська корупція, а «затребувана відсутність» або термінове відрядження одного-двох депутатів коаліції деколи вимірюється мільйонами доларів. Тому щоби приймалися результативні рішення, Яценюк сколотив «загашник» голосів опозиції. Він чітко знав: ухвалення ключових законів не мало залежати від настроїв одного-двох людей та парламентських інтриг. У парламенті періоду Яценюка було багато неприємних сторінок: члени коаліції блокували трибуну, не даючи виступити там Президенту, в щитовій билися Регіони та БЮТ. Але коли ці політичні пристрасті вщухали і парламентарі поверталися до зали, саме Яценюк проводив необхідні рішення кількістю і 385, і навіть 414 голосів. Це колосальний результат. У часи Президента Кучми такі голосування траплялися, але конституційною більшістю голосували або за гроші, або за страх. Яценюк не платив і не лякав — він просто максимально враховував зауваження представників опозиції, які обговорювалися під час зустрічей за чаєм. Заради інтересів України слід інколи пити чай навіть з тими, кого вважаєш політичними опонентами. До речі, зараз багато депутатів зізнаються, що на відміну від нинішньої ситуації, Арсеній Яценюк не допускав голосування з відверто лобістських законів, намагаючись хоч якось зменшити рівень корупції у Верховній Раді. Як підсумок, саме цей парламент, за який, в принципі, соромно будь-якому громадянину, під головуванням Арсенія Яценюка ратифікував закони про вступ України до Світової організації торгівлі. За хвилину до голосування Арсеній Яценюк звернувся до парламенту: «Що стосується історії вступу до СОТ, то вона тягнулася понад чотирнадцять років. У цій залі сидить неймовірна кількість людей, які причетні до підписання всіх актів, що стали основою для даного протоколу. Уряд Ющенка, уряд Кінаха, два уряди Віктора Федоровича Януковича, уряд Юлії Володимирівни, уряд Єханурова — це є комплексна робота. І тому було б дуже логічно, щоб за ратифікацію цього акта проголосували всі фракції». Ось так, віддати належне попередникам, розбудити у них почуття причетності до цього процесу й отримати 411 голосів… Попри всі блокування та бійки, принципові рішення приймалися. Але пригадуються знакові речі. Мимоволі порівнюю бюджетний процес — 2009 і минулого, 2008 року. Основний фінансовий документ нашої країни «за традицією» приймається в останній день поточного року. «Бюджет добрим не буває, тим більше, коли він робиться у такий стислий термін, цей бюджет технічний, його слід приймати, — звернувся до народних депутатів Арсеній Яценюк. — Але якщо в проекті Закону України «Про Державний бюджет» не буде статті, яка передбачає вимогу щодо внесення нового закону про Державний бюджет до 31 березня і його прийняття, я точно голосувати не буду». Ось так. Спікер, який тямить в економіці, відміряв життя «поганому» бюджету і зобов’язав за три місяці його переглянути. І не його вина в тому, що уряд і парламент «забули» про бюджет, мабуть, до наступного 31 грудня. І був ще один важливий закон, проведений екс-спікером, — «Про наслідки боротьби із фінансовою кризою». Останній доленосний документ, ухваленню якого сприяв спікер. Він провів колосальну роботу у фракціях та комітетах. Під час обговорення у залі Яценюк не давав зав’язнути у черговій поправці, де треба витягав з виступів депутатів потрібні правові формули, які одразу аргументував і ставив на голосування. Вони знаходили підтримку, а він посміхався і одразу робив те саме з наступними поправками. І ось результат — за кілька годин було розглянуто понад тридцять поправок, ухвалено закон, який відкривав доступ до інвестиційних ресурсів. Це було тріумфальне прийняття. Як вже було зазначено, ніхто з керівників держави не потребував плідної роботи парламенту. У той день, коли парламент голосував за відставку Яценюка, у кулуари Верховної Ради не вийшли депутати — економісти та фінансисти. Їм не було за що критикувати спікера. Так само у кулуари не вийшли члени фракції «Наша Україна — Народна самооборона»: вони не могли пояснити логіку дій колег, які проголосували за відставку спікера. Утім, скандальних інтерв’ю та пози ображеного не було. «Я повернуся, але вже не сюди», — сказав на останній прес-конференції Арсеній Яценюк. Коли і куди саме — не уточнив. Проте його особистий рейтинг дає усі підстави розраховувати, що це буде незабаром.
