Понад 14 тисяч мешканців Рівенщини кілька років тому стали членами Партії реабілітації тяжкохворих. Ці люди, в основному похилого віку, сплативши по одній гривні членських внесків, сподівались натомість отримати суттєву фінансову підтримку — так обіцяв керівник партії п.Черниш. Згодом надії на фантастичне збагачення розвіялись, як дим. А днями стало відомо, що Генеральна прокуратура України доручила Міністерству юстиції України вирішити питання щодо заборони діяльності Партії реабілітації тяжкохворих України.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Микола Томенко восени минулого року подав запит до Генеральної прокуратури щодо дотримання законів України керівниками Партії реабілітації тяжкохворих (ПРТУ). У відповіді Генеральна прокуратура України зазначила, що «за вказаною юридичною адресою представництво партії не знаходиться, приміщення порожнє». Генеральна прокуратура відзначила, що місцезнаходження керівництва партії, у тому числі її лідера Черниша, який 1998 року змінив прізвище на Волинько, невідоме. Партія займалась не тільки політичною діяльністю, а й комерційною — прокуратура відзначила порушення в діяльності спільного підприємства, заснованого зареєстрованою в Андоррі фірмою «WAOFII S.A.», у зв’язку з чим за рішенням суду її реєстрацію було скасовано судом. З урахуванням результатів перевірки, Генеральна прокуратура України й доручила Міністерству юстиції України вирішити питання щодо заборони діяльності Партії реабілітації тяжкохворих України відповідно до статті 21 З акону України «Про політичні партії України». Начальник управління інформаційного та аналітичного забезпечення Рівенської облдержадміністрації Ігор Тимошенко повідомив, що до нього в управління поки що не надходило відповідних документів. Проте, на його думку, в усіх, хто зіткнувся з діяльністю вказаної партії, напевне, і не виникає сумнівів у правильності висновків Генпрокуратури. Очолювала раніше обласний партійний осередок у Рівному лікар Лариса Симонович, яка нині розкаюється у своїй причетності до цієї роботи, за яку, згідно з її словами, не отримала ні копійки: — Перспектива допомогти нашим тяжкохворим спочатку дуже зацікавила мене, і пан Черниш зумів переконати у реалістичності його, на перший погляд, фантастичних задумів. Планувалося за рахунок коштовного каміння з Андорри виплачувати фінансову допомогу стражденним та робити операції тяжкохворим. Я повела за собою масу людей, вони мені повірили, а в результаті — я не змогла їм дати того, що пообіцяла. Тоді п.Симонович прийняла рішення ліквідувати партійний осередок, це зробили і керівники обласних організацій у Полтаві, Луцьку, Житомирі. Але якимсь дивним чином ПРТУ відродилась на Рівенщині. — Після цього почалося щось жахливе, — зізнається пані Лариса. — Мене звинувачували у шахрайстві, телефонували з прокльонами та погрозами. Я не знала, що робити, адже мені немає що приховувати перед людьми. Не дивно, що доведені до відчаю люди вірять найнереальнішим обіцянкам сучасних пройдисвітів від політики, зневірившись у можливості державних органів вирішити їхні найгостріші соціальні потреби. І ошукала їх ПРТУ, скоріше, не матеріально, а духовно, укравши найголовніше — надію.
