33-річний Олександр Войцович, якого у Рівному назвали педофілом, стверджував у суді, що нічого не міг вдіяти з собою, бо «десь на рівні підсвідомості» у нього щоразу з’являлася думка про те, що має йти, шукати дітей та їх роздягати. Так він і робив.
Хлопчик хотів стати священиком Ще у школі маленький Сашко забавлявся тим, що наздоганяв молодших дітей та намагався здерти з них штани, отримуючи від того задоволення. Такі «розваги» тривали доти, доки керівництво школи не запросило на розмову батьків. І Сашка поставили на облік у психіатричну лікарню. Та позбавити неповнолітнього Сашка хворобливого потягу нікому з дорослих не вдалося. І він отримав першу судимість за розбещення неповнолітніх, щоправда, суд покарав юнака умовно і він залишився на волі. Потім хлопчина прислуговував у церкві в Тинному, нібито, навіть на священика мріяв вивчитись, але не судилося. Симпатичний з вигляду юнак зійшовся з однією з рівнянок. У них народилася дитина, проте жінка стала пиячити і їхнє спільне життя не склалося. Сашко спершу тримався, а потім і собі до горілки потягнувся. А щоб її купувати, потрібні були гроші. Тож молодий чоловік почав красти. На одній з крадіжок його затримали, проте покарання він знову отримав умовне. Чоловік знову не втримався — і скоїв новий злочин. За крадіжку в Гощанському районі суд відправив його у колонію. Покарання Олександр відбував у Рафалівці, звідки звільнився умовно-достроково у серпні 2008 році, відсидівши три роки. Жінка Олександра покинула, тому повернувшись з колонії, Войцович подався на заробітки в Крим, проте там знайти роботу не зміг, отож знову приїхав у Рівне. І у листопаді 2008 року у місті з’явились перші повідомлення стривожених батьків про появу педофіла...
Щоб не блукати навмання, знайшов жертв за класними журналами Вранці 17 листопада минулого року на вулиці Вербовій Олександр зупинив дитину, назвався лікарем і сказав, що у нього приватний кабінет, куди запрошує на медогляд. Дівчинка відмовилась піти з незнайомцем. І він знайшов собі іншу жертву. У під’їзді одного з будинків на вулиці Київській впіймав хлопчика. Знову представився лікарем і почав оглядати дитину. Попросив показати зуби. А потім став мацати все тіло дитини. Отримавши сексуальне задоволення, налякав хлопчика не на жарт. А щоб не шукати своїх жертв і далі навмання, Войцович побував у рівненських школах. У школі №11 він вирвав сторінки зі шкільних журналів двох четвертих класів, де були відомості про учнів, їхніх батьків: адреси, телефони, а зі школи №13 журнал викрав. Саме так він вираховував, де хто проживає, де працюють батьки, адже інформація про те була у журналах, в тому числі й телефони. Про зникнення журналів чи їхнє пошкодження повідомлень з управління освіти у міліцію не надходило. А Олександр продовжив своє «полювання» за дітьми. . — Вранці 15 січня у нашу квартиру подзвонив невідомий чоловік, — розповість згодом мама 13-річної рівнянки. — Дочка відкрила двері, проте ланцюжок не зняла. Чоловік назвав її прізвище, ім’я, по батькові, школу, клас, номер домашнього телефону. Представився, що прийшов з поліклініки №3. Сказав, що нібито тільки моя дочка та її однокласниця, яка проживає у нашому будинку, не пройшли медогляд. Донька відповіла, що говоритиме тільки в присутності мами. Незнайомець наполягав, щоб все-таки впустила його в квартиру, щоб переписати дані із свідоцтва про народження. На що донька відповіла: «Документи знаходяться у мами, а я без неї ніяких питань не вирішую». Та все ж деякі діти були такими довірливими, що впустили «дядю-лікаря» в оселю, і негідник їх «оглядав». А 26 січня Войцович побачив на вулиці Чорновола дівчинку, яка поверталась додому зі школи. — Вона йшла сама, я пішов за нею, — розповість згодом Войцович. — Зайшов у під’їзд та побачив, як вона відчиняє двері своїм ключем. Дівчинка не дзвонила, а значить, батьків вдома не було. Я зайшов за нею. Підняв її кофтину. Дівчинка була дуже маленькою, щоб мене задовольнити. Перелякана Юлія, якій ще й восьми років не виповнилося, стала наймолодшою жертвою негідника. Вона не змогла виставити чужинця за двері, а плакала та просилася. Навіть показала чужинцю, де гроші лежать і золота обручка. Він їх забрав. І в якусь мить педофіл став вбивцею. — Він поставив дитину на стілець до дверей, — розповість пізніше про цей епізод злочинної діяльності педофіла Кристина Вихотень з прокуратури області, яка була держаним обвинувачем під час судового процесу. — Злочинець накинув їй на шию зашморг, що зробив з мотузки, яку приніс з собою. Закріпив її до дверей. Та зачинив їх. Він чув, як випав стілець з-під ніг дитини, проте не зупинився, щоб врятувати її. Згодом засуджений запевнятиме, що злякався, а тому — втік. Войцович викинув обручку та гроші у смітник. А наступного дня прийшов до ЗОШ №11 , щоб там знайти собі чергову жертву. І знайшов, проте на нього звернула увагу рівнянка, яка йшла за своєю дитиною. Жінка зчинила галас. І Олександра, незважаючи на його опір, затримали двоє курсантів міліцейського училища. До приїзду міліції Олександра тримали в кімнаті медпункту. Він встиг там викинути сторінки зі свого блокнота, в них були прізвища дівчаток, які могли стати його черговими жертвами.
»Таких і бити не треба, самі все розкажуть» Хоча в місті й з’явилися чутки про те, що Войцовича у міліції били, проте і міліціонери, і працівники прокуратури категорично їх спростовували — мовляв, «таких, як він, і бити не треба, самі все розкажуть». — Він написав явки з повинною, — розповів «РВ» начальник Рівненського міського відділу міліції Григорій Зарічнюк. — Діти, яких скривдив Войцович, його впізнали. Мене вразила холоднокровність, з якою Олександр скоював злочини та про них розповідав. Якщо провину у розбещенні дітей під час суду Войцович визнав, то той факт, що мав умисел вбити дівчинку, заперечував до останнього. Просив, щоб суд перекваліфікував йому 115 статтю кримінального кодексу на 135, тобто з вбивства дівчинки — на залишення дитини в безпорадному стані. Проте провину Войцовича у скоєнні вбивства було доведено. Дітей, яких розбещував педофіл, в суд не викликали, щоб ще раз не травмувати зустріччю з особою, після зустрічі з якою вони не спали ночами та боялися самі заходити у під’їзди своїх будинків. Державний обвинувач на процесі Кристина Вихотень просила для підсудного довічного позбавлення волі. І судді Анатолій Квятковський та Святослав Гладкий підтримали позицію прокурора. Підсудний стояв у клітці, опустивши очі, а після проголошення вироку лише зронив, що питань до суддів не має. Ні батьки, чиїх дітей він скривдив, ні його рідні, ні навіть його адвокат в суд не з’явились. Прийшла почути вирок суду лише мама вбитої Юлії.
