Королева Великобританії Єлизавета ІІ не тільки вручила йому підвіску, що дає право безперешкодно входити в королівський палац, а й щороку запрошує на свій день народження. Президент США Білл Клінтон визнав його «Кращим дипломатом 1992 року». А американська корпорація запрошувала на роботу з доходом 600 тисяч доларів. Він — почесний громадянин Каліфорнії та Пенсільванії. Усі ці прояви уваги та почесті — до легендарного пілота Миколи Коваля, який народився у Квасилові Рівненського району, де й досі живуть його батьки.
— У дитинстві я часто приїздив до бабусі на хутір, — розповідає Микола Коваль. — Якраз над хутором була, очевидно, зона пілотажу військової авіації. Чи не щодня я спостерігав, як військові літаки здійснювали польоти в небі — захопливе видовище. Пам’ятаю, що прибігав до бабусі і хвалився, що коли стану льотчиком, обов’язково покатаю її на літаку. До речі, вона — єдина, хто знав, що після випускного я поїду вчитися на льотчика до Чернігова. Батьків я «порадував» цією новиною перед самим від’їздом. Звісно, вони були проти, адже я в них — єдиний син, і вони хотіли, щоб я вступив до Львівського політехнічного інституту. Проте ще під час навчання у школі, коли я був у військоматі на стандартне запитання, чи не хочу стати військовим, відповів: хочу, тільки льотчиком. Мене й направили у вище військове училище пілотів у Чернігів. Під час здачі державних екзаменів та польотів за курсантами-випускниками стежила комісія досвідчених льотчиків. Комісію очолював відомий льотчик-винищувач, тричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації Іван Кожедуб. Він виділив талановитого курсанта Миколу Коваля серед інших. Саме тоді з’явився фотознімок з пам’ятним написом: «Льотчику Ковалю від льотчика Кожедуба. Стань першим серед нас, рівним перед небом». Після закінчення училища, а також Академії ім.Гагаріна, Микола Коваль служив у Польщі, в Казахстані, Чехословаччині. Піднімався в небо на винищувачах Міг-15, Міг-21, Міг-23, досконало освоїв Су-17 і Су-25, пілотував транспортні літаки й вертоліт. Два роки Микола Коваль воював у Афганістані. Там виконував різні завдання: доставляв вантажі у гарнізони, шукав підбиті в горах літаки та вертольоти, рятував льотчиків і борттехніків, штурмував ворожі укріплення. Був двічі підбитий. За період служби в Афганістані льотчик здійснив 948 вильотів, був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, орденом Леніна. Проте це далеко не всі нагороди Миколи Коваля. На час, коли Україна здобула незалежність, досвідчений льотчик постійно брав участь в аерокосмічних виставках світу, демонструючи літальні апарати. У 1992 році його посилають з дипломатичною місією у США. За півроку, які там пробув разом з іншими пілотами та інженерами, Микола Коваль відвідав різні штати й міста, і на сьогодні є почесним громадянином Каліфорнії та Пенсільванії. Тодішній президент США Білл Клінтон вручив йому підвіску «Кращий дипломат 1992 року». Тоді ж льотчику Ковалю пропонували залишитися в Штатах назавжди. — Американська корпорація, що займалася виготовленням авіаційних двигунів, розробкою літаків-невидимок та космічних апаратів, запропонувала мені роботу з доходом 600 тисяч доларів у рік. Проте я сказав: «Дякую, але моя Батькіщина не тут», — розповідає льотчик. Ще одну нагороду, як свідчення міжнародного визнання, вручала йому королева Великобританії. — Це був 1996 рік, — розповідає полковник Коваль. — У складі делегації військово-повітряних сил України я брав участь в одному з найпрестижніших у світі військових авіашоу «Ейр-Татту», що святкувало 25-у річницю. У ньому брало участь 400 літальних апаратів із 42 країн. Після мого виступу мене покликали до королеви Великобританії Єлизавети II, яка разом зі своєю родиною спостерігала на аеродромі за нашими польотами. Я дуже хвилювався. Ми розмовляли з королевою близько години. Єлизавета II виявилася приємною, доброзичливою жінкою. Вона розпитувала про моє життя, а наприкінці сказала: «Мені подобається, як ви літаєте, і ви мені теж подобаєтесь». Ввечері усіх льотчиків запросили на урочисте святкування закінчення змагань, на якому Єлизавета II вручила мені приз «Суперкороль повітряного простору». Також я отримав спеціальну підвіску, яка давала можливість безперешкодно входити в королівський палац, і запрошення від королеви на її день народження. Відтоді щороку я отримую запрошення на святкування, проте жодного разу ще не був. Справа в тому, що якби я полетів туди, то, зрозуміло, не просто як особисто знайома з королевою людина, а як представник України. Коли я зателефонував з пропозицією побувати на цьому святкуванні в Міністерство оборони, керівництво відповіло мені: «Миколо Леонідовичу, ми вважаємо, що вам недоцільно там бути». Я не міг не послухати, адже є військовим. До того ж, якщо йти на день народження до королеви, то з достойним подарунком, який коштуватиме більше, ніж я можу собі дозволити. Сьогодні Микола Коваль — пенсіонер, мешкає в Миколаєві і здійснює вильоти лише для власного задоволення. Він часто відвідує своїх батьків у Квасилові, яким уже більше 80 років. Льотчик намагається завжди привітати свого батька Леоніда Коваля, який є ветераном війни, з Днем Перемоги.
