Прихильність до круглих дат привела мене до згадки про те, що якраз трицять років тому в Рівному почали будувати перший підземний перехід, той самий, що стоїть тепер на вічному ремонті перед універмагом. Я не буду зупинятися на тому, що згадана недешева підземна конструкція, власне, як і всі, збудовані потім, знаходяться не там і ведуть не туди, куди прямує більшість людей. Не говоритиму і про те, що безглуздо сплановані переходи приречені стати або неофіційними громадськими вбиральнями, або місцями для дрібної торгівлі, залежно від того, чи ходить хоча б хтось по цих переходах, особливо у темну пору доби.
Прихильність до круглих дат привела мене до згадки про те, що якраз трицять років тому в Рівному почали будувати перший підземний перехід, той самий, що стоїть тепер на вічному ремонті перед універмагом. Я не буду зупинятися на тому, що згадана недешева підземна конструкція, власне, як і всі, збудовані потім, знаходяться не там і ведуть не туди, куди прямує більшість людей. Не говоритиму і про те, що безглуздо сплановані переходи приречені стати або неофіційними громадськими вбиральнями, або місцями для дрібної торгівлі, залежно від того, чи ходить хоча б хтось по цих переходах, особливо у темну пору доби. Також не буду посилатися на планову систему господарювання, за якої очевидно безглузді проекти успішно реалізовувалися і ніхто не смів сказати, що перехід веде не туди. Ну і зовсім не маю бажання обговорювати новий шедевр підземної архітектури, куди рівнян намагатимуться загнати з вулиці Соборної, шляхом відкриття у підземеллі торгових точок. Мене інше непокоїть. В центрі жодної із європейських столиць, в яких довелось побувати за останні десять «виїзних» років, я не бачив на вулицях підземних переходів нашогог зразка. Якщо і ведуть у них сходи під землю, то до станції метро чи підземної електрички. А просто так переходів немає ні в Парижі, ні в Римі, ні в Берліні, ні в Мадриді, ні в Лондоні, ні в Будапешті. То що вони там, дурніші за нас? Не розуміють зручності і безпечності переходу через вулицю під землею, де немає транспорту? Гадаю, що останні пару тисяч років переконливо доводять, хто із нас розумніший, тому на цьому більше не зупинятимуся. Просто ще раз пригадаю пересічних пішоходів європейських міст, які спокійно очікують на зелений сигнал світлофора, аби так само спокійно перейти вулицю. Спочатку пішоходи стоять, а автомобілі їдуть, потім навпаки, пішоходи йдуть, а автомобілі стоять. І так сто років. Просто і зручно. То чому ж у нас на місці, де транспорт і так зупиняється на червоне світло, риють підземний перехід? Тому що бояться. Кого? Та самих себе. Як так? А спробуйте самі згадати, як на переході водії так і лізуть вперед, намагаючись проскочити на червоний і практично не зважаючи на пішоходів. А хто такий цей пішоход? Що він мені зробить, коли я за кермом швидкий і твердий, а він повільний і м’який, значить, безпомічний. Тому геть з дороги! Скільки разів доводилося вам вискакувати з-під коліс таким чином настроєних водіїв, згадайте! До тих, хто не вискочив, я не звертаюся, вони вже комусь іншому розкажуть, що відчували в момент перетину траєкторії лихого водія. Чи не кожний перехід вулиці стає для нас есктримом, випробуванням на сміливість, на уважність, на швидкість реакції. Можна, власне, і не поспішати — перед вами зелене світло. Але краще проскочити, бо хто знає, що в голові у того бовдура за кермом. І тільки під землею, тільки у переході можна бути спокійним, що твої кістки не захрумтять за мить під колесами. Так було і є вже багато років. І головне, величезна кількість людей, які перейшли останніми роками із розряду пішоходів до розряду водіїв, тобто придбали автомобілі, нічого не змінила. Щойно ми перебігали вулицю, тікаючи від дурнуватого водія, який летів на заборонений знак світлофора, щойно кляли його останніми словами. І ось ми уже самі за кермом. Ми поспішаємо, обганяючи у недозволених місцях, перетинаючи заборонені лінії, проїжджаючи під заборонні знаки і на червоне світло. А тут ще якісь лохи під колеса лізуть! Та це ж ми самі собі попадаємо під колеса, самі від себе ховаємося по переходах. І дарма. Бо від себе сховатись, як відомо, неможливо. Від лондонців чи парижан — скільки завгодно. Але від них якраз і не треба ховатись. Бо вони — не ми. На зелений їдуть, а на червоний стоять.
