Не останнім людям в області, вочевидь, варто домовитися між собою, які такі спеціальні мітки чи помарки ставити у своєму підписі, щоб можна було безпомилково визначити його достовірність. Щоб щойно глянув на вензель відомого тобі якогось Петровича чи Івановича на документі й знав напевне, пускати його у хід, а чи ні, в останньому випадку марнуючи час на графологічну експертизу та ображаючи своїм сумнівом шановану людину.
Не останнім людям в області, вочевидь, варто домовитися між собою, які такі спеціальні мітки чи помарки ставити у своєму підписі, щоб можна було безпомилково визначити його достовірність. Щоб щойно глянув на вензель відомого тобі якогось Петровича чи Івановича на документі й знав напевне, пускати його у хід, а чи ні, в останньому випадку марнуючи час на графологічну експертизу та ображаючи своїм сумнівом шановану людину. Як це, приміром, сталося з начальником Служби автомобільних доріг у Рівенській області Федором Жежуком. Мав він доповідати на засіданні постійної комісії облради про проектування капремонту автодороги Київ-Чоп на території Рівенщини, але закрутився у справах і не зміг це зробити. Натомість послав доповідати свого заступника. А тому бідолашному й слова не дали мовити. Бо бовкнув хтось із депутатів, що телефонував, мовляв, зранку пан Жежук і просив розгляд його питання призупинити чи взагалі без нього не обговорювати. Ось тут все і закрутилося. Голова облради Роман Василишин затребував заяву про наміри адміністрації автодоріг, завізовану паном Жежуком, собі на стіл і взявся прискіпливо її вивчати. Вивчав, вивчав, навіть було вигукнув «так, насправді бачу, що Акимович підписався», але потім таки засумнівався і вирішив з’ясувати, чи немає у тім підписі якоїсь каверзи. Викликав секретаря і попросив відксерити аркуш з підписом Жежука. Щоб, як було сказано, з’ясувати, що воно там і до чого.
