Звертається до вас інвалід Великої Вітчизняної війни ІІ групи, ветеран праці з 45-річним стажем. Так трапилося, що 3 січня цього року мені зробили операцію. Після неї випорожнення кишечнику відбуваються через отвір у боку до калоприймача. Коштує калоприймач 45 гривень, а на місяць таких потрібно 30 штук. Причому, як сказали лікарі, користуватися ними мені потрібно до 2006 року, лише після цього буде проведена повторна операція.
Звертається до вас інвалід Великої Вітчизняної війни ІІ групи, ветеран праці з 45-річним стажем. Так трапилося, що 3 січня цього року мені зробили операцію. Після неї випорожнення кишечнику відбуваються через отвір у боку до калоприймача. Коштує калоприймач 45 гривень, а на місяць таких потрібно 30 штук. Причому, як сказали лікарі, користуватися ними мені потрібно до 2006 року, лише після цього буде проведена повторна операція. Навіть якщо купувати ці пристрої за мінімальною ціною, виходить, що моя пенсія на 60-100 гривень менша за суму, яка потрібна для їх придбання. Тому я почав шукати допомоги і звертатися в усі можливі інстанції. Дільничний лікар мені повідомила, що надання калоприймачів не входить до переліку пільг Міністерства охорони здоров’я і медзаклади їх постачанням ніколи не займалися. Рівенський міськвиконком на мою заяву виділив 70 гривень допомоги, які я отримав 5 березня. Голова облдержадміністрації Василь Червоній на мою заяву від 9 лютого досі не відповів. Десятого березня я отримав лист з управління праці, в якому повідомлялося, що міськвиконкому рекомендують виділити мені 70 гривень матеріальної допомоги. Звертаюсь повторно до голови ОДА і починаю сам з’ясовувати, чи є щось про забезпечення калоприймачами у законодавстві. Знаходжу Закон про соцзахист інвалідів від 15 червня 2004 року, в якому зазначено, що інваліди забезпечуються ними безплатно. В управлінні праці мені пояснили, що цими пристроями не займаються і мою заяву вони переадресували в обласне управління охорони здоров’я. Втім, і там мені не допомогли. Заступник начальника обласного управління охорони здоров’я Олег Ушкевич пообіцяв: дам вам кілька штук, а ми проведемо тендер із закупівлі калоприймачів, визначимо, хто їх буде видавати, ось туди і звертайтеся. Пообіцяв надати письмову відповідь з мого питання. Втім, коли я згадав про вищеназваний закон, не отримав навіть тих обіцяних кілька штук калоприймачів. Врешті, зрозумівши, що всі держслужбовці будуть мені відповідати одне — грошей немає, я запропонував не надавати мені передбачені законом протези, ортопедичне взуття, санаторні путівки та, врешті-решт, автомобіль, у черзі на безплатне отримання якого я перебуваю, і замість всього цього виділити 200 калоприймачів (їх вартість близько 1,5-2 тисячі гривень). Адже для цього нічого, крім бажання чиновників допомогти, не потрібно. Втім, безрезультатно. Тож я вирішив: без калоприймачів я прожити не можу, мучити біля себе рідних не хочу, красти або грабувати не піду, тож з 20 квітня оголошую голодування, а 9 травня на порозі облдержадміністрації піду з життя.
