На Театральній площі закінчили археологічні розкопки. Знайшли те, що й мали знайти — залишки діяльності людей, які жили тут багато сотень років тому. Не ті залишки діяльності, які в Рівному сьогодні практично нема куди подіти, коли поруч немає кущів, а ті, що здатні витримати час, не згнити, не зітліти, не розсипатися. Власне, ніхто й не сумнівався, що ми живемо на древній землі, під якою багато чого залишили наші й не лише наші пращури. Не виключено, що і нас колись розкопають. Через кілька сотень років. Розкопають і почнуть робити висновки про те, як ми жили на початку двадцять першого століття.
На Театральній площі закінчили археологічні розкопки. Знайшли те, що й мали знайти — залишки діяльності людей, які жили тут багато сотень років тому. Не ті залишки діяльності, які в Рівному сьогодні практично нема куди подіти, коли поруч немає кущів, а ті, що здатні витримати час, не згнити, не зітліти, не розсипатися. Власне, ніхто й не сумнівався, що ми живемо на древній землі, під якою багато чого залишили наші й не лише наші пращури. Не виключено, що і нас колись розкопають. Через кілька сотень років. Розкопають і почнуть робити висновки про те, як ми жили на початку двадцять першого століття. Головний висновок буде такий — після першої невдалої спроби у п’ятдесятих роках двадцятого століття жителі Рівного почали переселятися під землю на початку століття двадцять першого. Якщо в обладнаних підземеллях п’ятдесятих років слідів життєдіяльності не знайдено, то в тих підвалах, що звели за півстоліття, вирувало реальне життя — люди там торгували, їли-пили, словом, жили. На тему того, навіщо українці початку двадцять першого століття полізли під землю, буде написано кілька десятків дисертацій. Одні стверджуватимуть, що під землею було чистіше повітря і тому люди спускалися туди дихати. Другі доводитимуть, що під землю людей загнали власники автомобілів, які заповнили ними усю поверхню міста. Треті писатимуть про загрозу війни, вважаючи, що наші нові підземні торгові центри були насправді бомбосховищами. Отак буде тоді, коли нас вже не буде. Розгадуватимуть нашу загадку майбутні науковці, ламатимуть голову щодо причин нашого устремління під землю. Хотілося б щось написати отим нащадкам, може, шматок цієї газети збережеться десь поміж шарами історичних ґрунтів. І що написати? Як пояснити, що мешканці зеленого мальовничого міста раптом поповзли під землю, будуючи у центрі Рівного один за одним підземні торгові центри. Логіки у цьому ніякої. У тій же Європі під землею або метро, або парковочні місця для автомобілів. Там усе ясно: на бульварах Парижа гуляють парижани та парижанки, які приїздять туди або на метро під землею, або на автобусах. Хто приїхав на авто, мусить поставити його у підземний гараж із погодинною оплатою. Все правильно — автомобілі та поїзди під землею, а люди на бульварах, там де свіжий вітерець, квіти, дерева, магазини, кафе та ресторани. У нас же навпаки — на бульварах стоять автомобілі, а люди ходять під землею. Хто таке вигадав, хто нав’язав чи майже нав’язав нам таке підземне кротяче життя? Не знаю, як ви, а я не хочу лізти під землю. Не хочу, щоб через триста років хтось сказав, що ми були дурні. Не хочу чекати триста років. Тому кажу вже тепер — оці нові підземні торгові центри є повною дурницею. А оскільки не я такий один розумний, у Рівному нас, розумних, більшість, є пропозиція до забудовників одразу влаштовувати у нових підземеллях або парковки для авто, або склади для кафе, ресторанів та магазинів, які будуть згори в очищеному від припаркованих усюди автомобілів зеленому від дерев та квітів центрі міста. Якщо вже забудовникам так хочеться під землю, то хай влаштовують собі там квартири. Для себе, а не для нас. Я під землю не хочу, і ви, шановні читачі, думаю, теж краще почуваєтесь на поверхні. Під землю, на радість майбутнім археологам, ми ще встигнемо.
