На Гощанщині цього тижня похоронили 46-річного Юрія Рудника, воїна-контрактника із села Майків. Він добровольцем пішов служити в АТО в червні цього року, а в листопаді отримав поранення, від якого й помер у госпіталі Дніпра, не приходячи до тями.
До того, як вступити до лав ЗСУ, Юрій Рудик проживав у Майкові. Після армії працював водієм при місцевому колгоспі, деякий час їздив на заробітки, пізніше підпрацьовував будівельником в Нетішині. — З початку бойових дій на Донбасі брат заявляв, що піде воювати, він завжди був патріотом, — розповіла його сестра Світлана Рудик. — Проте нам вдавалося його стримати, пізніше він відмовився від свого наміру. Проте з початку 2017 року знову почав говорити на цю тему. Він перебував у якомусь занепокоєнні, депресії, причини якої я не можу пояснити. Ми відговорювали його від цього рішення. Оскільки, я із сім'єю проживаю в Києві, пропонувала йому переїхати до нас, знайшли б тут йому роботу. Проте він з таких людей, які рішення не міняють. Тож в кінці червня підписав контракт із ЗСУ. Юрій служив на Луганщині, у складі десятої гірсько-штурмової бригади ЗСУ. 18 листопада їхню позицію ворог обстріляв із крупнокаліберної зброї. Коли хлопці повибігати з бліндажа, щоб не загинути там, їх почали обстрілювати ворожі снайпери. Куля влучила Юрієві в голову. Пораненого бійця відвезли до обласної лікарні ім. Мечникова в Дніпрі. Брат знаходився у глибокій комі, — з болем згадує Світлана. — Ми з дочкою приїздили до нього, але забрати не могли, бо його стан був важким. Лікарі не давали ніяких шансів. Госпіталь не міг забезпечити його усіма необхідними ліками, тож суттєво допомагали волонтер. Пізніше я поїхала на Рівненщину до нашої старенької мами, в якої від переживань сильно підскочив тиск. А моя донька до останнього залишалася зі своїм дядьком… Тіло Юрія Рудика привезли на його рідну Гощанщину в середу, 6 грудня. В цей же день його поховали. У воїна залишилися 24-річний син, 22-річна дочка та троє маленьких онуків. Для дочки смерть тата стала ще одним ударом, адже за місяць до того вона поховала свого чоловіка, який впав під потяг.
