Письменник і режисер Олександр Денисенко: «На Поліссі, слава Богу, ще не усюди є дороги»

2371 0

Ми у соцмережах:

Письменник і режисер Олександр Денисенко: «На Поліссі, слава Богу, ще не усюди є дороги»

Український режисер, сценарист і письменник Олександр Денисенко — представник відомої кінематографічної династії. Його батька, режисера Володимира Денисенка, називають «іконою українського поетичного кіно», мати — актриса Наталя Наум (Галя з фільму «За двома зайцями»). Сам він — учень Сергія Бондарчука, зіграв багато ролей, серед яких — роль у стрічці «Високий перевал», за яку Олександр Денисенко отримав премію кінофестивалю «Молодість». Нині він зневірився у кінематографі й перейшов у літературу. Саме з презентацією своєї книжки і завітав днями до Рівного.

— Що саме і де ви презентували? — День був насиченим. Відбулися дві серйозні зустрічі — в Інституті післядипломної освіти з вчителями та в гімназії, де я зустрівся з дітьми, які знають багато творів і читають багато книжок. А приїхали ми сюди з презентацією видавництва «Грані-Т», яке в Україні видає дитячої літератури найбільше. Я, як письменник, презентував ще й свою книжку — «Межник». Це дитячий роман-фентезі, думаю, буде цікавий і дітям, і дорослим. У нас відбулося невелике турне кількома містами. А Рівним ми замикаємо, оскільки у цьому моєму романі, який складається з чотирьох книжок, у третій частині події відбуваються в Рівненській області — на Поліссі. Це пов’язано з містичністю, невідомістю цих земель, де, слава Богу, ще не усюди є дороги, а тому приїхати може далеко не кожен. Ця земля може бути останнім форпостом тих знань про минуле, які ще є в народі. — Нині ви багато пишете книг, але ваше ім’я відоме ще й любителям українського кіно… — А я вже нічого не хочу від цієї держави, яка українського кіно не знімає. Мого батька називають «іконою українського поетичного кіно», але у держави немає грошей не лише на фільм про нього, а й навіть на меморіальну дошку. Це копійки порівняно з тими продюсерськими проектами, на які у Державній служби кінематографії гроші знаходяться. Я не вірю в український державний кінематограф, оскільки він не підтримується законодавством. — А що потрібно зробити, щоб кінематограф запрацював? — Накласти податки на зарубіжне кіно, а українським кіновиробникам, навпаки, зробити податкові пільги. Кіно, як прокат, так і виробництво, потребує державної підтримки. А поки я бачу позицію людей, які далекі від українського глядача. Думаю, навіть один дорогий фільм про українського героя, щось на зразок «Хороброго серця», дасть поштовх не лише розвитку кінематографу, а й національної свідомості. — Можливо, у вас вже є сценарії? — Так, я написав. Але я не хочу нести його в Міністерство культури — спочатку добре було б все-таки гроші на фільм про батька вибити. А завантажувати владу сценаріями, які можуть потім десь зникнути, немає сенсу. Адже Мінкультури — це неконтрольований орган. — А приватні продюсери? — Вони відірвані від прокату. У нас повинна працювати схема як в Росії, де прокат іноземних фільмів зупинений на позначці 50 відсотків, все інше має бути російське кіно. А ми залишаємось лише прокатною зоною для Росії та США. — Чому нині неможливо ані знайти в Інтернеті, ані побачити на ТБ фільм «Високий перевал»? — Скажу більше — коли я був директором ТВО «Культура» на каналі УТ-1, у мене був з Адміністрації Президента список заборонених фільмів, серед яких і «Високий перевал». Я не думаю, що він антиукраїнський — у часи, коли він знімався, робити стрічки про гарних бандерівців було неможливо. «Біла птаха з чорною ознакою» з Іваном Миколайчуком такий самий, антиповстанський, але його ніхто не забороняв. — Саме зневіра у кінематографі змусила вас звернутись до літератури? — Насправді я вірю в українське кіно, але не маю передумов для того, щоб ним займатися. В літературі легше знайти гроші, щоб книга від автора таки потрапила до читача.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також