Добровільні учасники будьякого процесу розраховують на винагороду. Навіть вантажник, який тягає меблі до вас на п’ятий поверх, окрім заздалегідь обумовленої плати, сподівається на могорич. Коли ж тягнуть усі разом, на всіх може не вистачити. Численним учасникам акцій на підтримку Ющенка слід бути готовими до цього навіть більше, ніж до міфічних страждань заради свободи. Власне свободу, яку зараз захищає політично активна частина народу, до кишені не покладеш.
Добровільні учасники будьякого процесу розраховують на винагороду. Навіть вантажник, який тягає меблі до вас на п’ятий поверх, окрім заздалегідь обумовленої плати, сподівається на могорич. Коли ж тягнуть усі разом, на всіх може не вистачити. Численним учасникам акцій на підтримку Ющенка слід бути готовими до цього навіть більше, ніж до міфічних страждань заради свободи. Власне свободу, яку зараз захищає політично активна частина народу, до кишені не покладеш. Свобода, вона в нас самих. Або є, або немає. Тому більшість із тих, хто вийшов сьогодні на майдани, повернуться з тим же, з чим і пішли: з відчуттям власної гідності, з відчуттям причетності до вирішення подальшої долі нашої держави. Якби всі одержали саме це, і нічого більше, було б і зовсім добре. Але так не буває. Серед протестуючих та вимагаючих чимала частина таких, хто хоче не тільки свободи, а й певної матеріальної компенсації за перенесені страждання. Після повалення нинішньої влади, якщо таке станеться, не те що за кожне владне крісло, за кожен владний стілець розгорнеться така боротьба, у порівнянні з якою мирне повалення режиму Кучми-Януковича здаватиметься дитячою забавкою. Рівняни мають хороший досвід подібної боротьби, точніше, подолання її наслідків. У 1990 році ми мали необережність віддати владу в місті активним борцям за незалежність. Після чого вісім років не могли у них цю владу відібрати. Потім поклонилися Віктору Чайці, який абсолютно нічого не зробив для здобуття незалежності, але хоч трохи тямив у міському господарстві. І вже котрий рік не бачимо нашому міському голові гідної заміни. І сьогодні, поки народ мітингує на майданах, за спиною Віктора Ющенка точиться жорстка боротьба за плоди майбутньої перемоги, за право керувати оновленою країною, її областями, районами, містами і селами. Найскладнішим у післяпереможний час буде не відновлення економіки, бо відновлювати особливо немає чого, а пошук місця для «героїв помаранчевої революції». Не здивуюсь, коли побачу за кілька років у списку пільговиків нову категорію — «учасник революційної боротьби у листопаді 2004 року». Та це не про нас, мої шановні читачі! Нам від «помаранчевої революції» не треба нічого, окрім свободи. Свободи жити, працювати, бути самими собою. А за «плоди перемоги» нехай чубляться інші!
