Почім доглядальниця для бабусі?

7936 0

Ми у соцмережах:

Почім доглядальниця для бабусі?

Від того, що через життєві обставини хтось із рідних та близьких може виявитися прикутим до ліжка, ніхто не застрахований. У кожній сім’ї можливе таке нещастя. Ось тоді й стає актуальним питання догляду за хворим. Адже багато хто з нас, з огляду на постійну зайнятість на роботі та вдома, мусить шукати собі в цій непростій і делікатній справі помічника, який би не лише доглядав за хворим, надаючи йому медичну допомогу, а й морально підтримував того. А ось знайти його не так просто, як здається.

Нещодавно, навідавшись до суду у своїх журналістських справах, я зустріла колишню однокурсницю Наталю. Ми не бачилися відтоді, як закінчили університет і вона з чоловіком поїхала жити за кордон. Як з’ясувалося, до суду її привела жахлива обставина. Перед від’їздом Наталі за кордон її мама потрапила в автокатастрофу. Попри безліч надзвичайно складних операцій, ходити вона так і не змогла. Спочатку Наталя сама доглядала за мамою. Та коли настав час виїжджати за кордон і всі документи було оформлено, мама категорично відмовилася їхати разом із нею. Наталя хотіла було відмовитися від поїздки, але матуся стала її переконувати: мовляв, ти їдь, а я сама впораюся, тільки підшукай мені помічницю, яка догляне за мною і за господарством. Після тривалих пошуків через оголошення в газеті та Інтернеті Наталі вдалося домовитися про надання послуг доглядальниці із жінкою середніх літ, яка відразу ж переконала її у своїй незамінності, оскільки справила враження порядної людини. Незабаром вона переїхала жити до Наталчиної матері і якось відразу знайшла з нею спільну мову. Виїхавши за кордон, моя подруга регулярно телефонувала матері, цікавлячись її здоров’ям. Спочатку все було гаразд, доглядальниця бадьорим голосом рапортувала про нормальне самопочуття Наталчиної мами, розповідала про деталі: як чай пили разом, що купили, як кошенятку дали притулок. Проте через рік зв’язок із нею перервався. Стурбо­вана Наталя зателефонувала сусідам, і вони розповіли, що її маму невідомі люди запроторили до пси­хіатричної лікарні. Терміново прилетівши до Києва, дівчина довідалася, що «надійна» доглядальниця якимось чином переписала на себе квартиру, а потім оформила доручення на право розпоряджатися пенсією своєї підопічної. Щоб повернути маму з психіа­тричної лікарні, а з нею і все нажите майно, Наталя змушена боротися у вітчизняних судах. З’ясувалося, що родичі доглядальниці примусили маму підписати дарчу на квартиру й відправили її до богадільні. Після чого жінку розбив інсульт, вона померла на руках у дочки, яка приїхала на батьківщину. Тепер Наталя готова на будь-які грошові витрати, щоб викрити злочинницю й відправити її за тюремні грати. Зізнаюся, розповідь мене просто приголомшила. Я довго не могла повірити в реальність почутого, доки сама не наважилася на пошуки доглядальниці, нібито для моєї бабусі. Для цього насамперед звернулася по інформацію в Інтернет. Набравши в пошуковику «доглядальниця в Києві», я... жахнулася від величез­ної кількості статей та різних інтернет-повідомлень про типові випадки заволодіння шляхом обману майном хворих і самотніх стареньких-інвалідів, на яке йшли мнимі доглядальниці. Середніх літ жінки били, морили голодом, труїли сильнодіючими транквілізаторами та отрутою своїх підопіч­них, аби привласнити рухоме та нерухоме майно. Географія таких злочинів виявилася досить широкою. Квартирні аферистки під виг­лядом добропорядних доглядальниць якнайжорстокішим чином відбирали в немічних старих будинки та квартири в Харкові, Севастополі, Черкасах, Києві, Одесі. Але найбільше вразило те, що поряд із такою жахливою інформацією на інтернет-сайтах роз­міщувалися приватні оголошення жінок, які пропонували пос­луги доглядальниць. Тексти практично однакові: вік тих, хто пропонував послуги, від 40 до 55 років, великий досвід роботи, чудові рекомендації та не менш чудові людські риси. Зателефону­вавши за десятком номерів, зазначених в оголошеннях, кореспондент «ДТ» з’ясував, що більшість доглядальниць живуть за містом, тому переважно прагнуть доглядати за лежачим хворим цілодобово, живучи з ним в одній квартирі. Підозріло, чи не так? До речі, якщо вірити інтернет-форумам, надійнішими вважаються послуги, що їх пропонують приватні агентства. До­дзвонитися туди з першого разу мені не вдалося. І це не дивно, адже фірм, які надають такі послуги, не так і багато, а кількість людей, котрі потребують послуг доглядальниць, рік у рік зростає. «Нашим працівницям сьогодні доводиться обслуговувати до 12 хворих на день, що значно перевищує норму. І роблять вони це за досить низьку платню, часто з власної ініціативи виконуючи більше роботи, ніж потрібно, бо відмовити стражденному не можуть», — розповідає Ірина Саприкіна, директор одного зі столичних агентств із надання таких пос­луг. На запитання, скільки коштують послуги доглядальниці, Ірина Анатоліївна відповіла: «Як­що йдеться про цілодобовий догляд за лежачим хворим, то плата не перевищує 40 дол. на добу. Вартість разового візиту доглядальниці — 15 гривень на годину». Що ж стосується переліку надаваних послуг, то він досить широкий і включає як медичне обслуговування (внутрішньом’язові та внутрішньовенні ін’єк­ції, крапельниці, приймання ліків), так і власне догляд за прику­тою до ліжка людиною. У цю вар­тість входять також послуги, які доглядальниця надає по господарству: прибирання, прання, готування їжі тощо. Обслуговуючий персонал агентства — це зазвичай медсестри, які через злиденну зарплату вирішили додатково доглядати хворих удома, або колишні працівники соціальних служб. У відповідь на нагадування про страшні випадки, коли жінки під виглядом доглядальниць провертали афери з квартирами літніх людей, директор агентства поспішила мене запевнити, що в їхній фірмі моментально реагують на всі без винятку сигнали й скарги клієнтів, вживаючи серйозних заходів у вигляді штрафів чи звільнення недбалого працівника. «Тому в нас залишаються працювати тільки перевірені й надійні люди», — стверджує Ірина Саприкіна. І відразу додає, що особливо недовірливим клієнтам в агентстві за окрему плату в 500 гривень можуть запропонувати кілька десятків кандидатур, із яких вони вибирають найбільш підходящий варіант, попередньо перевіривши паспортні дані працівника, його характеристики. До того ж дається можливість замовити в агентстві страховку, що є незаперечною гарантією якісного надання послуг. У нашій країні далеко не всі можуть оплатити роботу доглядальниці з приватного агентства. Особливо це стосується самотніх пенсіонерів, чиїх пенсій найчастіше не вистачає на найнеобхідніше. У такому разі слід звертатися до районного управління праці та соціального захисту (по-колишньому — соцзабез), а також до Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян. Остання організація й провадить догляд за такими людьми. Її фахівці роблять запити в лікарню — чи справді ця людина не може сама себе обслуговувати й потребує допомоги соціального працівника. З цією самою метою опитують сусідів. Якщо інформація підтверджується, то центр соціального обслуго­вування укладає з літнім громадянином договір на надання послуг. Сюди входять прання, приби­рання, догляд за лежачими хворими та інші види допомоги. Правда, варто зазначити, що, за даними Міністерства праці та соціальної політики, із 36 тисяч соціальних працівників тільки 3 тисячі мають вищу освіту. Серед загальної кількості людей, котрі надають послуги в соціальній сфері, лише 219 осіб працюють за спеціальністю «соціальний працівник». А в Дніпро­петровській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській, Рівенській, Чернівецькій областях, у Києві та Севастополі взагалі немає дипломованих фахівців у цій сфері послуг. До того ж, зарплата в людей такої необхідної професії — у кращому разі, 500 гривень. Це є причиною регулярного зменшення чисельності працівників соціальної сфери. Для порівняння, в Австрії та Італії доглядальниці отримують у сот­ні разів більше — від трьох до шести тисяч євро на місяць. Тому люди за кордоном, на відміну від своїх українських колег, дорожать роботою і не йдуть на жахливі злочини задля наживи. До речі, про Італію. Вже, напевно, ні для кого не є таємницею той факт, що за хворими і немічними італійцями доглядають нелегальні емігранти з України. Останнім часом чисельність українських жінок, які виїхали на заробітки, становила близько мільйона. Проте італійці не скаржаться. Оскільки вони з осторогою ставляться до будинків престарілих і охоче беруть до себе в дім українок, які бажають за невелику, за італійськими мірками, платню доглядати людей похилого віку. Адже, порівняно з державними соціальними службами, їхні послуги коштують значно дешевше — близько 700—900 доларів на місяць. І працювати українські жінки люблять. Принаймні так стверджують італійці. Крім того, за оцінками місцевих фахівців, мігранти, що працюють доглядальницями, щорічно приносять італійській економіці близько мільярда доларів. Тому влада не проти легалізації вихідців з України. Завдяки цьому багато наших співвітчизниць уже оформили посвідку на проживання і ладяться стати повноправними громадянами сонячної Італії. Якщо події й далі так розвиватимуться, то в нашій державі незабаром залишаться в основному люди похилого віку, доглядати за якими буде нікому. Олександра ТИМОЩУК, «Дзеркало тижня».


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також