Підселити чужу людину можуть родині, яка живе у п’ятикімнатній квартирі у будинку №1 на вулиці Костромській. Адже одну з кімнат і навіть половину кухні, туалету, ванної, коридору та лоджій колишній чоловік Тамари — Михайло Іванус — чотири роки тому подарував Рівенському міськвиконкому. Чудернацький подарунок, зважаючи на цікаві особливості користування половиною ванної кімнати, припав усе-таки до душі рівенським чиновникам. Тож тепер міська влада пропонує Іванусам або переселитися у чотирикімнатну квартиру, яку їм нададуть, або викупити у міста п’яту кімнату і всі оті розполовинені санвузли та коридори. Інакше їхнє житло перетвориться на комунальну квартиру.
Розповідає Оксана Іванус: — У квартирі ми живемо учотирьох: мама Тамара, я з донькою та сестра Елеонора. Вселилися ми ще 23 роки тому, коли батьку, який працював військовим лікарем, вручили на неї ордер. Однак через рік після цього батько з мамою розлучився. При розподілі майна суд присудив квартиру нам, і батько став у чергу на отримання житла у Львові. Разом з тим батько через апеляційний суд отримав одну з кімнат у нашій квартирі, хоч відтоді у ній не жив. Оскільки без батька приватизувати квартиру не можна було, бо він був тут прописаний, довелося згодитися на його умови. Зокрема, віддати йому одну кімнату, а також по половині нежитлових приміщень. Коли батько отримав однокімнатну квартиру у Львові, то свою приватизовану частку нашої квартири подарував... міськвиконкому. Відтоді й триває оця тяганина з житлом. Я не раз зверталася до міського голови з проханням закріпити за нашою сім’єю п’яту кімнату, щоб її приватизувати, однак безрезультатно. Мене або не хотіли слухати, або пропонували викупити кімнату. Мовляв, якщо так нададуть її, то це буде порушення законодавства — перевищення норми площі на людину. Тільки після того, як «Комуненергія» подала міському голові інформацію про те, що за батькову кімнату утворився борг в оплаті понад 2 тисячі гривень, це питання винесли на розгляд міськвиконкому. До речі, квитанції з «Комуненергії» на батькове ім’я нам надходять досі, а нещодавно ще й принесли йому через борг повістку в суд. Це при тому, що батько два роки тому помер. Оксана каже, що родина не проти переселення у чотирикімнатну квартиру, аби лишень вона відповідала тим же умовам, що й їхня п’ятикімнатна: була розташована на тому ж поверсі, у тому ж районі міста, мала ту ж площу, що й їхня приватизована частка, і не потребувала капітального ремонту. Однак вона сумнівається, що така квартира у міської влади знайдеться. А ось викупити у міськвиконкому кімнату сім’я неспроможна. Адже в родині ніхто не працює і дохід на чотирьох — трохи більше тисячі гривень у місяць. Пані Тамара та її донька Елеонора отримують по 400 гривень пенсії по інвалідності. Оксана — одинока мама і, до того ж, опікун сестри, оскільки та потребує стороннього догляду. Тож понад 300 гривень отримує на дитину і аж... 7 гривень за опікунство. Віддати кімнату Іванусам задарма міська влада не погоджується. Киває на законодавство. Мовляв, згідно з Житловим кодексом, житлова площа на одного члена сім’ї не може перевищувати 13,65 кв. м. А якщо віддати їм кімнату, площа якої 10 кв. м, норми площі будуть на кожного більші… аж на 1 кв. м. На таке «грубе» порушення законодавства міська влада, виходить, йде лише для виняткових людей. Таких, для прикладу, як начальник обласного управління міліції, який наприкінці минулого року отримав житло з перевищенням норм по площі. Івануси ж такого високого становища не займають. Тож навряд чи їм додаткові метри «світять». Однак на останньому засіданні Рівенського міськвиконкому ідею підселити Іванусам якогось службовця, дільничного міліціонера чи двірника розкритикувала Людмила Туровська. Пані Людмила переконана, що і такий вихід межує із порушенням законодавства — бо погіршить житлові умови родини. Питання відклали на довивчення, відтак претендентам на половину комунального туалету, розташованого в приватній квартирі, доведеться почекати.
