Яка держава — такий і теракт! Ці слова з анекдоту, що ходив у нас після терактів у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року, одразу ж згадуються після завершення «операції із затримання терориста» у Луцьку. Теоретично все правильно — чому дивакуватому мужику не захотіти слави і не влаштувати захоплення заручників?
Але щось тут не складається… Найперше тому, що «терорист», якого героїчно знешкодив міністр Аваков, особисто очоливши «операцію», належить до числа громадян, залежних від поліції. Посадити його після двох попередніх «відсидок» можна було у будь-який момент — приводів було більш ніж досить. Але рецидивіста, який, звільнившись із тюрми, ані дня не працював, для чогось «берегли»… Наша кримінальна практика ще з радянських часів добре знає варіант, коли злочинець, який «на гачку» у слідчих, погоджується зробити те, що йому скажуть, в обмін на щось таке, про що знають лише він і слідчі. Чому виникають такі думки? Тому що вчинок «луцького терориста» із самого початку виглядав відверто безглуздо. Немає жодних сумнівів, що справа про «організацію», до якої він ніби належав і яка діє по всій Україні, розсиплеться згодом ще швидше, ніж шита такими ж білими нитками «справа Шеремета». Але є одна відмінність — за рецидивіста, який вчинив безглуздий «теракт», не виходитимуть на вулиці демонстранти! На відміну від звинувачених у «справі Шеремета», які на виду у всіх, цей дрібний злодюжка зізнається в усьому, що йому скажуть. Одна проблема — в разі відкритого і публічного суду вся правда так чи інакше вилізе на світ. Тому не буде ніякого суду. У нас затриманого можна тримати у СІЗО хоч усе життя. Принаймні доти, доки про нього всі остаточно не забудуть. То що ми маємо у залишку? Маємо країну, де кожен божевільний або той, хто цим божевільним керує, може змусити главу держави зробити будь-яку дурницю під гуманним приводом «врятувати людей». А що, коли завтра ще один, а може, і не один терорист захопить заручників десь поблизу лінії фронту і вимагатиме від Зеленського відвести війська? Загалом є дві рівноцінні версії щодо авторів сценарію «луцького теракту». Або це організували спецслужби країни-агресора, назву якої наш президент боїться називати вголос, або це зробив сам Аваков, аби показати свій героїзм та всемогутність. Мені більше до вподоби друга версія. Причина? Справжні герої на міністерській посаді так швидко не товстіють…