Кавун тепер пішов великий. Менше шести кілограмів не знайдеш. Гарний кавун. Зелено-чорний зверху, червоний і солодкий всередині. І продається вільно практично півроку, а якщо так далі піде, то і цілий рік кавунами можна буде ласувати. Одна лише проблема: з’їсти його важко. Спробуй подолай майже сім літрів солодкої м’якоті! Як казали колись мої російські друзі: чай — не горілка, багато не вип’єш. Тож і кавун — не пиво. Хоча чотирнадцять бокалів — теж не жарт! Удвох точно не потягнеш. Торгівля зорієнтувалася давно і продає кавуни половинками. Я б теж купив половинку, але першу. Щоб при мені той кавун розрізали і мені половину відважили. А так не виходить. А за кимсь половинку я брати не хочу. Може, давно це було, коли її відрізали? А може, перша половинка кращ
Кавун тепер пішов великий. Менше шести кілограмів не знайдеш. Гарний кавун. Зелено-чорний зверху, червоний і солодкий всередині. І продається вільно практично півроку, а якщо так далі піде, то і цілий рік кавунами можна буде ласувати. Одна лише проблема: з’їсти його важко. Спробуй подолай майже сім літрів солодкої м’якоті! Як казали колись мої російські друзі: чай — не горілка, багато не вип’єш. Тож і кавун — не пиво. Хоча чотирнадцять бокалів — теж не жарт! Удвох точно не потягнеш. Торгівля зорієнтувалася давно і продає кавуни половинками. Я б теж купив половинку, але першу. Щоб при мені той кавун розрізали і мені половину відважили. А так не виходить. А за кимсь половинку я брати не хочу. Може, давно це було, коли її відрізали? А може, перша половинка кращою була, смачнішою, соковитішою? І взагалі для мене кавун із дитинства був і залишається центром певного обряду. Згадую, як колись батько привозив із Києва кавуни, яких у нас ще і близько не було. Збиралися усі за столом і розрізали той кавун. Момент, коли на світ з’являлася м’якоть, був особливо хвилюючим. Бо м’якоть могла виявитися не червоною і солодкою, а ледь рожевою і ледь солодкою, або навпаки — зовсім червоною і порожньою. Те ж саме було, коли купували перші кавуни, що з’являлися на базарі маленькими і темно-зеленими у супроводі людей з вузькими очима. Тоді цілий обряд існував. Обряд вибору кавуна. І все одно вгадати вдавалося не завжди. Все налагоджувалося до кінця вересня, коли кавуни ставали дешевими і суцільно спілими. Тепер усе це теж є. Але увесь час складається так, що з’їсти цілий кавун не виходить. Для цього слід усіх вдома зібрати одночасно, що за нинішнього ритму життя практично неможливо. А коли усі разом нарешті зберемось, то з такої нагоди інших наїдків за столом вистачає і кавун той вже не лізе. Якби маленький був, кілограмів на три, було б у самий раз — усім по дві скибочки. А з цим восьмикілограмовим одороблом що робити? Та й притягнути його з базару додому теж робота! Не будеш же спеціально для цього таксі брати, а машину біля базару нема де поставити. У руках тягнути кавуна через півміста теж не дуже велике задоволення. Бо ж поки несеш, слід з купою людей привітатися, пояснити, як тобі добре, що ти купив кавуна, і взагалі сказати всім, що у тебе все гаразд. А руки вже не витримують. Бо ж крім кавуна, з базару завжди є що нести. Та не про це я хотів. Кавун за певного бажання можна вибрати, додому занести, порізати гарно і на стіл поставити. Але як його з’їсти удвох чи утрьох? Залишити половинку для тих, кого нема? А якщо вони будуть пізно або не будуть найближчим часом, а кавун зіпсується? Коли ж візьмеш половинку, може, якраз усі зберуться, а кавуна — лише половинка. Так і життя наше. Поки кавуни зелені й маленькі — нас багато і усі ми разом дружні й веселі. Коли ж кавуни дозріли й аж лускають від солодкого соку, ми вже розбіглися хто куди і зібрати нас разом не легше, ніж зліпити назад розрізаний кавун. І тому живемо ми як ті половинки від кавуна — нас або хапають одразу, або брати не хочуть. Звісно, якби можна було повернути колишні середні за розміром кавуни, і щоб вони солодкі були і дозрілі. Але немає вже таких. Не ростуть. Коли запитуєш у продавців, ті дивуються: або бери цілий, або забирай половинку, що не ясно? І справді, що не ясно? Не знаю, яку половинку вибрати. Обидві хороші, але одна залишиться. То може, взагалі без кавунів обійтися? Тоді що це за життя без кавунів?
