Ніколи не сидів у тюрмі. Військова гауптвахта та арешт у комендатурі не рахуються. Бо там хоч і не дуже затишно, зате точно знаєш, що вийдеш звідти або за кілька годин, або за кілька днів. Тому уявити собі стан, у якому перебуває нині головний балагур країни останніх десяти років, не можу. Бо одна справа — говорити про те, що не боїшся арешту, а інша — реально сидіти у камері й не знати скільки саме. Звісно, що Юркові прикро. Бо те, за що його хочуть посадити, за його словами, робили усі. Та хіба це аргумент? Той, хто хоч раз мав справу з правоохоронцями, підтвердить, що з такого, з дозволу сказати, виправдання, будуть лише сміятися. Коли ж це каже колишній законодавець і колишній міністр внутрішніх справ, стає не смішно. Стає страшно.
Ніколи не сидів у тюрмі. Військова гауптвахта та арешт у комендатурі не рахуються. Бо там хоч і не дуже затишно, зате точно знаєш, що вийдеш звідти або за кілька годин, або за кілька днів. Тому уявити собі стан, у якому перебуває нині головний балагур країни останніх десяти років, не можу. Бо одна справа — говорити про те, що не боїшся арешту, а інша — реально сидіти у камері й не знати скільки саме. Звісно, що Юркові прикро. Бо те, за що його хочуть посадити, за його словами, робили усі. Та хіба це аргумент? Той, хто хоч раз мав справу з правоохоронцями, підтвердить, що з такого, з дозволу сказати, виправдання, будуть лише сміятися. Коли ж це каже колишній законодавець і колишній міністр внутрішніх справ, стає не смішно. Стає страшно. Наскільки ж треба було відірватися від грішної землі, щоб забути про елементарне! А як тут не відірватися, коли професійний оповідач анекдотів стає спочатку народним депутатом, а потім міністром. Під час революцій всяке трапляється. Хто завгодно може стати ким завгодно. Але не надовго. Бо коли революція, яка перемогла, не замінить крикунів на професіоналів, жити тій революції недовго. Могли Юрка заарештувати шість років тому? Легко! Але тоді б за нього піднявся багатотисячний натовп, що днював і ночував у центрі столиці, про нього говорив би увесь світ, президенти, прем’єри, королі та королеви вимагали б його звільнення. А тепер? Шість років тому донецькі мільярдери ховалися від Юрка по закордонах, а той, хто не заховався, сидів там, де Юрко сидить зараз. Тепер він віце-прем’єр. Здавалося б, навіщо цим хлопцям саджати до буцегарні людину, яка ставши з блазня майже народним героєм, швидко перетворилася на того ж блазня? За що їм мститися людині, яка спочатку обіцяла їм тюрми, а потім з ними ледь не по-братськи обнімалася? Нехай би розповідав далі свої анекдоти, відволікаючи незадоволених владою від справжнього цій владі спротиву. Видається, цим хлопцям, що тепер при владі, досі соромно за 2005 рік. Соромно за те, що злякалися вони тоді народного гніву, що почали переховуватись від нової влади. Що цікаво, мені так само соромно за 2005 рік. Соромно за те, що народна сила висунула наверх отих блазнів, які потім пішли у друзі до тих, кого мали посадити у тюрму. Нинішніх можна назвати як завгодно, але вони точно не блазні. І за страх свій шестирічної давнини будуть мститися. Не народу, що вони народу зроблять? Вони будуть мститися тим, хто їх тоді налякав. Де тут наше місце? Чи повинні ми вимагати свободи для Юрка? У нього тепер є багато часу, аби подумати над тим, чому замість встановлення справедливості його діяльність призвела до того, що при владі нині оці? Що за наявності бажання тепер можна посадити будь-кого і ніхто за нього не заступиться? Як на мене, це все стало зрозумілим не в момент арешту Юрка із собачкою, а трохи раніше. Коли протестуючий проти Податкового кодексу люд засвистав і практично вигнав Юрка зі своєї трибуни. А того, кому не вірять, можна спокійно затримувати і тримати у буцегарні. Бо якщо за законом, то є за що. І нехай суд тепер вирішує. Юра скаже, що суд не такий? А для інших усі ці роки він був такий? Де був тоді борець за наше щастя? Чай пив із донецькими? У Франкфуртському аеропорту пиво куштував? Тож тепер наша черга чаю попити і подивитися. чим закінчиться оця донецька помста за страх.
