Павло Сільковський, лікар-анестезіолог Рівненської обласної дитячої лікарні, в ці дні перебуває на Гаїті — як волонтер надає допомогу місцевим, які потерпають від бідності та епідемій. В його планах подорожі на січень — побувати також у США та Канаді. Коли просив мультивізу до Канади, то отримав і відповідь від посла цієї країни. А сталося це за таких обставин.
Більшість хвороб на Гаїті від бідності
Багато людей — особливо, у віддалених районах — вперше в житті бачать медиків. Лікуються самі — травами та зіллям, або звертаються до шаманів
Подавши документи на відкриття візи, п.Сільковський у грудні отримав від посольства листа, в якому просили підтвердити його фінансову спроможність. Адже в пакеті необхідних для відкриття візи документів він вказав не "липову", а справжню зарплатню українського лікаря. І знову не став п.Сільковський шукати "переконливих аргументів", щоб довести свою фінансову спроможність. Відписав у посольство так: "Я не маю рахунку в банку, окрім зарплатного. Доказати нічого не можу. Можу лише сказати, що додатково до зарплати консультую хворих на дому, деякі пацієнти в лікарні дають мені чайові, інколи читаю лекції студентам, лікарям, батькам пацієнтів тощо. За це отримую готівку. Я не проти, щоб мені платили все через банк як у Канаді чи США і щоб сплачувати податки. Після проведення реформ, надіюся, так і буде. А поки що ситуація в моїй країні і у мене така. Вибачте, що потурбував". Чесність лікаря у посольстві оцінили, а посол Канади в Україні Роман Ващук у відповідь зазначив, що розуміє українські реалії.
...На Гаїті Павло Сілковський поїхав разом з іншими медиками-волонтерами вже вчетверте. Перша поїздка відбулася п'ять років тому — після того, як на острові трапився потужний землетрус. Лікарів тоді не вистачало, а місцеві масово хворіли на холеру.
До міста Порт-о-Пренс, столиці Гаїті, Павло Сільковський потрапив майже через рік після стихійного лиха, але, пригадує, і тоді було видно його наслідки:
— Всюди — зруйновані будівлі, тисячі людей жили в наметових містечках у центрі Порт-о-Пренс і на околицях міста. Їхні побутові умови були жахливими — їжу готували на вогні і пили дощову воду. В центрі столиці немов пам'ятник стояв напівзруйнований президентський палац. Люди масово помирали від хвороб, по всій країні лютувала епідемія холери. Тому допомогу тут сприймали з великою радістю — до нас на прийом стояли величезні черги. Але прийняти всіх все одно не було змоги — а із закінченням світлового дня працювати на Гаїті неможливо через відсутність електрики.
Лікар розповідає, що на Гаїті разом з іншими волонтерами працюють у пересувних мобільних клініках, які розміщують в найбільш людних місцях. Цього разу збираються у віддалені райони — багато людей, які там мешкають, вперше в житті бачать медиків. Діагноз апендицит чи цукровий діабет сприймають як рак. Лікуються самі... травами та зіллям, яке вважають цілющим.
— Умови роботи медиків там справді екстремальні, — каже Павло Сільковський. — Фактично, з боку місцевої влади немає жодної підтримки. Більш-менш стабільність у країні підтримують міжнародні миротворчі війська ООН, які на білих автомобілях та у блакитних касках патрулюють всю територію. Так що умови самостійно створюють ті, хто приїжджає туди допомагати. І ми — не виняток.
Водночас нам не потрібно шукати якісь особливі слова, щоб переконувати мешканців Гаїті у тому, що вони можуть бути здоровими. Їм би самим хотілося вилікуватися, але як? Куди ти подінешся з острова, якщо навколо тебе лише океан, а у тебе — ні паспорта, ні візи, ні коштів? Тому поява мобільної клініки з білими людьми — це їхня надія.
Подібні медичні місії, додає Павло Сільковський — для нього самого можливість пізнати іншу культуру, порівняти життя місцевих людей з власним.
— Разом з тим, це одна з небагатьох країн, де з українським паспортом відчуваєш себе людиною, — розповідає лікар. — Віза не потрібна. Це та країна, перебуваючи в якій, щодня починаєш дякувати Богу за Україну.
Павло Сільковський веде також блог в Інтернеті. Нещодавно поділився думками про те, який досвід можна впровадити у лікарні, ввівши так звані благодійні внески за окремі послуги. Наприклад, він пропонує змінити графік прийому пацієнтів на більш зручний, облаштувати кол-центр та подбати про комфортні палати. Тоді б лікарям не довелося надавати поза роботою платні консультації і давати додаткові роз'яснення посольствам щодо своїх доходів, щоб отримати візу.
— Створити платні послуги в державній лікарні в умовах юридично "безкоштовної" медицини надзвичайно складно, - каже лікар. - А без запровадження таких послуг покращення сервісу неможливе. Найкраще було б, щоб цю проблему вирішували законодавці. Але поки їм не до того. А хвороби відпусток не беруть, пацієнти потрапляють у лікарню щодня і хотіли б мати людські умови лікування, догляду і ставлення до них. І тому потрібно укласти, так би мовити, таку собі джентльменську угоду із суспільством, що за додатковий комфорт і сервіс вони трошки доплачують. Навіть якщо ця доплата буде називатися "благодійний внесок."
