Рівенські олімпійці та їхні тренери за сприяння облспортуправління днями зустрілися з місцевою пресою. Щоправда, були на зустрічі не усі. Не було Сергія Гончара, який продовжує змагатися за кордоном, не було Дмитра Назаренка та Ольги Міщенко, які вирушили на обстеження до Києва, звісно, не було і уродженки Острога Оксани Захарчук, яка нині мешкає у Переяславі-Хмельницькому. За відсутніх спортсменів говорили їхні тренери. І розмова вийшла відвертою, емоційною і трішки з гірким присмаком.
Слободенюк — оптиміст Найзадоволенішими своїм виступом в Афінах серед усіх наших, напевно, залишилися Вадим Слободенюк та його тренер Андрій Попеляєв. Вадим на дистанції 3000 м з перешкодами хоча до фіналу й не пробився, проте встановив особистий рекорд. Слободенюк: — Я задоволений своїм виступом. Резервів ще багато, головне, щоб були гроші для проведення нормальних зборів. А так після Афін у Пекіні має бути значно легше, насамперед психологічно. Попеляєв: — Проте у жодному разі не можна говорити про Афіни, як про етап підготовки до Пекіну. Ми готувалися саме до цих змагань і, що найважливіше, підійшли до них в оптимальній формі. А чи зможе Вадим досягнути більшого, покажуть майбутні старти: чемпіонати світу та Європи. Потенціал, звісно, є. — Чорношкірі бігуни — королі на цій дистанції, чи можна їх перемогти? Слободенюк: — Королі вони, насамперед, тому, що живуть і тренуються у високогір’ї. Якщо європейці будуть тренуватися в таких же умовах, вони зможуть скласти конкуренцію. — Вадиме, розкажи трішки про свій забіг, про умови, в яких ви жили. Слободенюк: — Забіг у нас стартував о 22.30 при температурі +30. Я дуже швидко почав, а тому на фініші було важко. Можливо, якби я біг в одному з інших двох попередніх забігів, то і пробився б до фіналу, а так потрапив у дуже сильну компанію. Щодо умов, то вони були хороші. Одне, що погано, не було можливості нормально подивитися змагання, у Рівному люди бачили усього набагато більше.
«Мінус» 5 кг Дмитра Назаренка На відміну від Слободенюка плавець Дмитро Назаренко в Афінах показав результат значно гірший, аніж можна було розраховувати. Про причини розповідає тренер Сергій Воронцов: — Виступ Дмитра на Олімпійських іграх в Афінах можна розцінити як повністю провальний. Причина номер один — це погане здоров’я. За кілька місяців до початку Ігор Назаренку прооперували гнійний апендикс. Після перенесеної операції довелося швидко відновлювати форму. Дмитро був під наглядом лікаря збірної з плавання і швидко зробив це. Почав показувати непогані результати. Ще за місяць тести показували, що він має виступати у фіналі. Проте якимось неймовірним чином за два тижні до старту Дмитро примудрився отруїтися. Довелося сідати на дієту: кашка, чай. А що таке дієта для спортсмена, який на день пропливає 20 км. Врешті він схуднув на 5 кг. Діма був приречений. Я у страшній депресії, у Дмитра стрес — чотири роки готуватися і за два тижні усе зіпсувати. З іншого боку, я задоволений, що наша область дійшла до того рівня, коли є чимало спортсменів, які впевнено здобувають олімпійські ліцензії. Ось і Діма вже вдруге брав участь в Олімпійських іграх. На цей рівень ми вже вийшли, проте хочеться піднятися на рівень вищий, аніж просто участь. Для цього потрібно чимало речей. Наприклад, в інших областях за олімпійцями закріплені спеціальні лікарі, у рівенських олімпійців свого лікаря немає, якби ж він був, найімовірніше, що зміг би Дмитрові допомогти. І таких нюансів чимало.
Міщенко фіналу не дочекалася Єдиним з-поміж рівенських тренерів, що відвідав Афіни, був Ярослав Нечипорець. За іронією долі Ольга Міщенко, яку п.Нечипорець готував, на старт так і не вийшла. І ось чому. — Керівництво збірної вирішило, що Ольга буде виступати у фіналі, — стверджує п. Нечипорець. — Керівництво було впевнене, що команда без проблем вийде до фіналу. — Вісім років тому ви були в Атланті, чи можна порівняти ці дві Олімпіади? — Рівень організації в Атланті був кращим, крім того, в Афінах не відчувалося свята, усе було сіре. — З яким настроєм повернулася Ольга? — Повна депресія. Людина чотири роки готувалася, вийшла на пік форми, а на старт так і не вийшла... — Чи не плануєте ви взяти нового спортсмена з прицілом на майбутні Ігри? — Для чого морочити людині голову, якщо тут немає нормального стадіону? Не можна ж увесь час сидіти на зборах. На стадіоні ж у нас доріжка вийшла з експлуатації, тепла немає, залишається багато проблем. Як вже сказав п.Воронцов, у нас немає спортивної медицини. Є лікарі у фіздиспансері, але у них немає знань на рівні збірної й навряд чи вони з’являться. У світі ж спортивної медицини щодня щось нове.
Гончар був готовий Тренер з велоспорту Анатолій Чаюк з Сергієм Гончаром спілкувався лише по телефону, а тому в інформації він досить обмежений. Хоча деякі думки стосовно Сергієвого виступу п.Анатолій висловив: — Вважаю, що для Гончара було б краще не виступати у груповій гонці, принаймні гонщики, які боролися за медалі, цього не робили. Сам Сергій по телефону сказав, що йому було дуже важко. Дещо доповнив картину Вадим Слободенюк, який зразу після гонки розмовляв з Гончаром в олімпійському селищі: — Сергій сказав, що до гонки він був добре готовий і не може пояснити, що з ним трапилося, можливо, вплинула спека.
Восьме місце від Мушика, і восьме чудо світу від Гордійчука Порівняно вдало виступили на Іграх наші важкоатлети: Анатолій Мушик посів восьме місце, а Микола Гордійчук — десяте. Проте ані один, ані інший своїм виступом не залишилися задоволені. — Планував показати вищий результат, — говорить Анатолій, — проте поїздці до Афін передував цикл виснажливих відбіркових змагань, організм був вкрай виснажений. Якби вдалося підійти до змагань в оптимальній формі, то цілком міг розраховувати на «бронзу». Радіти ж восьмому місцю причин не бачу. При цьому тренери Мушика Микола Шинкар та Андрій Демчук відзначили проблему в області з тренувальною базою. Готуватися важкоатлети можуть лише у Здолбунові або Кузнецовську, обласний же центр залишається без важкої атлетики. Доволі емоційною була промова Миколи Гордійчука та його батька-тренера Володимира. Виявляється, витіснивши зі збірної титулованого Дениса Готфріда, 20-річний Гордійчук став у команді об’єктом психологічного тиску. Невдоволеність фактом поїздки Миколи до Афін відверто висловлювали як тренери, так і деякі спортсмени. — Це восьме чудо світу, що я туди поїхав. До мене у збірній усі ставилися як до чужинця. Уся тренерська рада була за Готфріда, лише Анатолій Писаренко підтримав мене. За час перед Олімпіадою батько зовсім посивів. Навіщо такий спорт? Я на свої 20 років вже знаю стільки... Я дуже погано виступив, хоча на тренуваннях показував результат на рівні другого місця. Але у збірній не було жодної людини, зацікавленої у моєму виступі, на поміст мене виводили люди, які мене не хотіли там бачити. У поштовху я виконав лише одну спробу, виконав її, щоб не отримати «нуль», забрав речі й пішов із залу. — Якби після чемпіонату Європи нам сказали, що ми нікуди не поїдемо, усе було б зрозуміло, — продовжив Володимир Гордійчук. — А так довелося їздити на різноманітні змагання і доводити, що Микола кращий за Готфріда, і він це робив, хоча після цього був як витиснутий лимон. Та врешті-решт тренерська рада все одно проголосувала проти нас. Мені вже на все це дивитися не хочеться, не те що про Пекін думати. До цього часу не можу відійти. Якби можна було куди поїхати, поїхав би, не хочу я за таку збірну виступати. Проте за хвилину п. Володимир охолонув і додав: — Хоча куди я поїду, в мене ж тут пуп закопаний. Я поїду, інший поїде, що ж тоді буде?..
