Прокуратура Рівненщини цьогоріч розслідувала дві кримінальні справи, порушені за фактами торгівлі людьми. Одна з них вже перебуває в суді, але порушена вона стосовно тільки однієї особи, хоча по ній проходить багато людей та епізодів. Основний фігурант справи перебував у міжнародному розшуку і знайшовся в Іспанії, наші правоохоронці вирішують питання про його екстрадицію. Начальник відділу прокуратури області Петро Мулярчук вважає, що по цій справі обвинувачений таки буде засуджений до позбавлення волі.
— Кримінальні справи щодо торгівлі людьми перебувають на контролі в Генпрокуратурі, проте такі справи, розслідувані й доведені до суду в нашій області, не мали не те що резонансу, а й покарання по них були хіба що умовними, — розповідає голова Рівненського громадського об’єднання «Центр підтримки громадських ініціатив «Чайка» Лариса Гунько. — Я підозрюю, що або тут є корупція, або в наших судах немає такої практики. — Існує стереотип, що жінки зазвичай знають, якою роботою займатимуться за кордоном, і тому немає підстав говорити про торгівлю ними, якщо їм, скажімо, не заплатили, бо це є звинуваченням у шахрайстві, а не в торгівлі людьми, — додає юрист центру «Чайка» Тетяна Мельник. — Якось я спілкувалася з суддею, яка розглядала подібну справу не в нашій області. Суддя відверто сказала, що якби особисто не побувала в Італії і не спілкувалася з нашими жінками, які там працюють, її рішення по тій справі було б іншим. Навіть якщо йдеться про надання сексуальних послуг, то є різниця між тим, коли жінка їде з власної волі і може повернутися додому, коли захоче, і тим, коли у неї забирають документи, сплачують гроші іншим людям, залякують, силоміць утримують її деінде і примушують «відробляти» ті гроші. Міліція і прокуратура, судячи зі слів заступника начальника відділу з боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми УМВС у Рівненській області, Василя Сиротинського та прокурора Петра Мулярчука, докладають неабияких зусиль, щоб довести вину у скоєнні таких злочинів і відправити справу до суду. Адже тут не можна обійтися без співпраці з поліцією країн, в яких були скоєні злочини проти наших громадян. І поки правоохоронці шукають перекладачів, поки усі міжнародні доручення проходять погодження в МВС та Генпрокуратурі, підозрювані оплачують своїм адвокатам поїздки за кордон, де ті спілкуються з очевидцями та власниками закладів, в яких працювали потерпілі. Володіючи інформацією, вони на суді ставлять потерпілих у безвихідь, і запитання з боку судді вичерпуються. — Більш-менш точної цифри, скільки громадян нашої країни перебуває на заробітках за кордоном, не знає ніхто, — каже Лариса Гунько. — Деякі джерела кажуть, що 2-5 мільйонів, Уповноважений з прав людини у Верховній Раді України Ніна Карпачова наводить іншу цифру — 7 мільйонів. Ніхто не може заборонити людям виїздити на заробітки за кордон, але ми хочемо попередити про ризик, на який може наразитися практично кожен заробітчанин. Люди часто недооцінюють цієї небезпеки, не усвідомлюють, наскільки брутальним і жорстоким буває ставлення до них, і довести це потім дуже важко. Тому спеціалісти усіх установ, і державних, і недержавних радять тим, хто хоче заробити за кордоном, їхати на роботу тільки офіційно, через фірми, які мають ліцензію на такий вид діяльності. У нашій області таких фірм є 15, їхній перелік є на веб-сайті Мінпраці. І якщо вам запропонували контракт на працевлаштування, то варто хоча б проконсультуватися в юриста.
