Є звички, які люди проносять через усе життя від самого дитинства. У мене теж є така звичка — з дитячих років намагаюся ходити навпростець — дворами, провулками, городами і так далі. Завдяки цьому досить часто бачу таке, про що ті, хто ходить вулицями та їздить громадським транспортом, знають тільки з чуток або з інтернету, як тепер. Картинки по закутках з роками змінюються, щось зникає, щось з’являється.
Днями, пробираючись стежиною через кущі за гаражами, я натрапив на білий автомобіль марки «тойота», де у тіньочку розкидистої липи мирно дрімали двоє патрульних поліцейських. Снилося їм, напевно, як вони мужньо знешкоджують усі небезпеки, що чатують на мирних громадян, як захищають спокій та порядок на наших вулицях… Оце навели лад на вулицях, дійшли до гаражів за кущами і впали від нелюдської втоми наші доблесні поліцейські! Ну, це все я, звісно, вигадав. Звідки мені знати, що саме сниться патрульним у спекотний серпневий полудень? Подумавши так, я згадав, що колись давно, коли ще на місці цієї липи росла верба, а на місці гаражів були людські сараї, на цьому ж місці так само дрімали постові міліціонери… Але час бере своє! Тепер у нас не постові міліціонери, а патрульні поліцейські, і сплять вони не у розбитих «жигулях» без кондиціонера, гідропідсилювача керма, навігатора та клімат-контролю, а у сучасних японських авто! Прогрес, чи не так? У «тойоті» охоронці нашого спокою відпочинуть набагато краще, аніж у «жигулях». І потім з новими силами попрямують до інших кущів, тих, що при дорозі. Щоб ловити роззяв, які на своїх автомобілях швидкість перевищують. Але і придорожні кущі тепер вже не ті, що колись. Колишні вже або позасихали, або їх повирубували під час «великого будівництва». І тепер ті нові кущі, треба думати, вносять до проєктів будівництва та реконструкції автомобільних доріг після консультацій із поліцейськими, які перед тим добре відпочили в інших кущах. І все було б добре, бо чим погане повернення наших патрульних до старих традицій, що перевірені часом? Але є одне невеличке запитання. Що робитимуть наші поліцейські, коли у кущі заховатися не вийде? Коли треба буде стати на наш захист, ризикуючи здоров’ям, а може, і життям? У мене немає на це відповіді. Бо наші з вами охоронці, що колишні у кашкетах з кокардами, що нинішні у модних одностроях, якось дуже швидко ті кущі знаходять, скільки ті кущі не рубай. Тож коли що біжимо усі до кущів! Не від страху, а за нашими поліцейськими!