Одна із численних експозицій Лувру, того, що у Парижі, присвячена життю французьких королів. В ній можна побачити меблі, картини, інтер’єр і багато іншого, уявивши, що ти в помешканні справжнього короля Франції. Серед різноманіття королівських причандалів є там ціла шафа маленьких дерев’яних коробочок із кришкою згори, розмальованих та оздоблених за всіма правилами розкоші тих часів. Одне незрозуміло — що це за коробочки?
Молоді екскурсанти, ясна річ, одразу хапаються за телефони, аби про це довідатись, а тим, хто ще пам’ятає як читати книжки, все і так ясно — це табакерки, у яких аристократи і не лише аристократи позаминулих століть тримали тютюн для нюхання. Була тоді така розвага — нюхати тютюн. Я про це знаю лише із літератури і сам того тютюну ніколи не нюхав. Але ж було в цьому щось приємне, щось таке, що королі минулих століть забрали з собою назавжди і в чому ми нічогісінько не тямимо! Зате ми тямимо в іншому — ті французькі королі їздили кіньми і гадки не мали про автомобільні двигуни, що рухаються завдяки спалюванню нафтопродуктів. Якби показати тому королю каністру для бензину, він би ні за що не здогадався, що це за предмет і для чого призначений. Власне, сучасні молоді українці теж до часу цього не знали і цим були схожі з паризькими монархами. Старі каністри догнивали у дідівських гаражах через свою непотрібність — навіщо набирати в них бензин, якщо того бензину скільки завгодно на заправках, причому цілодобово? Ну хто міг ще рік тому подумати, що ми знову набиратимемо пальне про запас, згадавши про старі каністри і купивши нові? Але це таки сталося, і тепер знання того, що таке каністра, забезпечене щонайменше двом наступним поколінням українців. Навіть коли того бензину знову стане скільки завгодно і народ позвільняє свої гаражі та сараї від придбаного про всяк випадок пального. Не маю сумніву, що за цей час спалахне і згорить не одна садиба — пожежники ж бо недарма суворо забороняють тримати бензин у закритих непристосованих для цього приміщеннях. Ну і запах бензину, від якого ми вже майже відвикли, ще довго супроводжуватиме нас там, куди ми його поназбирували, аж поки не вивітриться. До чого я це все? До того, що життя непередбачуване, і не варто буде дивуватися, якщо за певний час люди знову почнуть нюхати тютюн, як у позаминулому столітті. Чому ні? Запах приємніший за бензиновий і тютюн, якого палять все менше, буде куди подіти. Може і я куплю собі тоді табакерку, продавши перед цим каністру. Звісно, якщо хтось купить…