Люди, які постійно наголошують і всім розповідають про те, які у них високі помисли, здаються щирими лише на перший погляд. За цими помислами вони самі знаєте що приховують. І не можуть вони збагнути простої речі: аби приховати свої справжні уподобання, не завжди треба закликати у свідки Всевишнього. Можна і про дрібне говорити, приховуючи свою справжню суть.
Люди, які постійно наголошують і всім розповідають про те, які у них високі помисли, здаються щирими лише на перший погляд. За цими помислами вони самі знаєте що приховують. І не можуть вони збагнути простої речі: аби приховати свої справжні уподобання, не завжди треба закликати у свідки Всевишнього. Можна і про дрібне говорити, приховуючи свою справжню суть. Хоча вищезгадана субстанція все одно проявиться, і покаже людина себе такою, як вона є. Знайома журналістка з іншої газети поскаржилась днями, що ламає голову над тим, як у черговий раз написати статтю про Великдень. Спробував було пояснити колезі, що про все це вже написано у Писанії майже дві тисячі років тому, і нічого вона до цього суттєвого не додасть. Про що ж писати тоді у такі дні? — запитала заслужена журналістка республіки. — Про слоїки, — відповів я. Бо у мене особисто всі весняні свята і взагалі всі події, пов’язані із відпочинком на природі, пов’язані у пам’яті з тим слоїком. Вперше я це слово почув ще зовсім малим, коли був зведений за ручку з міського асфальту на ледь просохлу сільську стежину. Батьки із кумами пішли собі за стіл святкувати, а я залишився приглядатися до сільського життя. Одним із наріжних каменів того життя і був тоді отой слоїк, тобто звичайнісінька трилітрова скляна банка. Ця універсальна тара використовувалась абсолютно всюди, від тракторної бригади до ферми, від школи до фельдшерського пункту. Уявити собі щось інше, у що можна наливати самогон, молоко, солярку, мед або закручувати огірки чи помідори, або товкти квашену капусту, або набирати пиво з бочки біля магазину додому, або... Самі список продовжите, згадаєте юність принагідно. І оце прийшли нові часи. Зникли назавжди молочні пляшки у півлітра та літр, баночки з-під сметани у нуль-два літра і багато іншого. З’явилися фігурні пляшки під горілку, бляшані банки для пива, пластикові пляшки для лимонаду і всіляка зручна тара для молока, кефіру, соків і всього іншого. Купив, випив, викинув. Америка! Аж раптом бачу, вивантажують якісь упаковки знайомі. Так це ж вони, слоїки рідні! Важелезні, незручні, слизькі, готові у кожну хвилину розбитися або тріснути. Ось вони, загорнуті у поліетилен із кольоровими наклейками! Не забули, виходить, про них. Здогадалися розумні маркетологи, що наша людина не може без того слоїка, без тої трилітрової банки, не мислить вона без неї свого життя! А може, просто зламався апарат для фасування і завод тимчасово перейшов на стару технологію? Та навіщо нам ці тонкощі, коли нам свято не у свято без чогось консервованого у слоїку. Ніде так апетитно не плаває останній солоний огірок, як на дні цього сакрального посуду другої половини минулого століття. Що таке сакральний? Це я навзамін. Ви мене колись навчили «слоїка», а я вас тепер «сакрального». Думайте про це, коли закушувати будете.
