Повернулися зі сходу з букетом полину

2089 0

Закони воєнного часу не дозволяють називати населені пункти, подавати фотографії з обличчями військових і навіть називати їхні імена. Але відверта розповідь тих цивільних людей, які потрапляють на схід, в зону військових дій, зворушує. І залишає гіркоту від побаченого ними. Галина Кульчинська, заступник міського голови Рівного, та Лариса Зелінська, депутат міської ради — одні з таких людей, які побували у наших бійців з батальйону "Горинь" з гуманітарною допомогою. Збирали допомогу разом з однопартійцями з міської організації ВО "Батьківщина, і вважаючи, що необхідно, аби все, зібране людьми, потрапило за призначенням, і самі вирушили на схід. Про побачене — їхня розповідь.

 

Дорога

Ми виїхали проти ночі — велика вантажівка та автомобіль супроводу. Їхали довго, понад 1200 кілометрів у саму зону АТО. Була можливість домовитися, щоб представники батальйону "Горинь" приїхали і забрали все в Запоріжжі, але ми вирішили, що завдавати їм зайвого клопоту не слід. Чи було страшно? Було. Одне діло — дивитися телевізор і читати повідомлення в Інтернеті, зовсім інше — фізично відчувати наближення зони бойових дій, те, як змінюється загальна атмосфера, ситуація на дорогах, вирази облич. Як усе стає небагатослівним, серйозним, позбавленим усього зайвого і несуттєвого. Як наближається фронт. Шоломи Уже за Дніпропетровськом і Запоріжжям на розпеченому під східним сонцем асфальті в нашої вантажівки спустило колесо. Останню сотню кілометрів їхали, мов підбиті, не більше 40 кілометрів за годину. Зустріли колону з військовими КамАЗами, які везли пальне до зони бойових дій. У них теж полетіло колесо, то хлопцям потрібні були домкрат і елементарна допомога. Ми вперше побачили обличчя тих, хто вже давно перебуває в зоні АТО. Суворі, зморені, але в очах — вогонь. Бойові хлопці. Роздали їм кілька блоків цигарок від рівнян. Вони ж просили передати вам слова вдячності. Передаємо.

 

Наші

Вони нас чекали. Але не так, як чекають подарунків чи гостей. Чекали, як солдати, зайняті своєю справою. Більшість занурені в себе. Особливо молоді худенькі хлопці, ще майже діти, які напередодні саме повернулися з бойових завдань, де кожна хвилина вимагає зосередженості й боротьби, де обстріли і загроза життю є постійними. А тут, на їхній базі, серед величезного поля соняшників, можна наче й розслабитися, але це виходить далеко не у всіх. Зате персонально кожному з них ми привезли особисті пакунки, в яких найнеобхідніше: цигарки, футболки, білизна, шкарпетки, засоби гігієни; м'ясні та рибні консерви, кава, чай, льодяники, згущене молоко. Загалом таких персональних передач для кожного ми привезли 300. У кожній ще листи і дитячі малюнки, аби емоційно підтримати хлопців. А ще — багато води. Чистої питної води, з якою там важко. Впало в око, що найбільшу зацікавленість у хлопців викликали кевларові каски. Це те, що їх реально захищає. Як і бронежилети.

 

Охоронець Муха

Щоб дістатися до бази батальйону "Горинь", метрів за 700 до неї треба пройти блокпост. На ньому запитують, хто, до кого, з якої причини. Запитують строго, але потім розслаблюються і починають слово за слово розповідати про свої будні, жартують, показують господарство. Нашу увагу привернув бліндаж з перекриттями, а в ньому пес, справжня німецька вівчарка. Хотіли зайти — гарчить. Солдати кажуть: "Це наша улюблениця — Муха, наш охоронець. Позавчора народила сім цуценят. І треба ж — усі "дівчата". Наші всі радіють, бо дівчат тут у нас мало" (сміються. - Авт.). Але головне, що Муха — чудовий охоронець. Вона незамінна вночі: чує наближення чужих за добру сотню метрів. За це її ще більше люблять та бережуть. Частина

 

150 банок сала

База "Горині" вразила. Нагадала якісь американські фільми: все чітко, акуратно. Величезні намети, але стоять не просто на полі, а в рукотворних заглибинах. Під кожним вирито землі на півтора метра. Можливо, тому в наметах не надто парко. Є тут спеціальні намети — медпункт, кухня з написом на плиті про те, хто такий Путін, душ. Усі ці намети розташовані довкола складів із боєприпасами. До речі, продуктів у нашої "Горині" — достатньо. Командири кажуть: "Ми тут завалені їжею. Одних лише трилітрових банок із салом маємо аж 150 штук. Їжі нам вистачає, за це хай рівняни не переживають". Запросили поїсти їхнього борщу. Виявився дуже смачним.

 

"Вертушка"

Їмо червоний солдатський борщ, а тут раптом якийсь різкий звук. Ми не зрозуміли нічого, але бачимо, що всі схопилися на ноги і стали враз діловими, зібраними. Виходимо. Виявляється, це запустили ракету, бо на посадку поряд із нами заходить величезний вертоліт МІ-8. Вражаюче видовище. Сідає просто на соняшникове поле. Хотілося підійти ближче, а всі як закричать: "Куди?!". І справді, за секунду всі соняшники просто лягли на поле, а із землі піднявся величезний вихор ґрунту, бадилля, листя. Справжній смерч. Виявилося, прибула якась інспекція. Ми не уточнювали, нам не розповідали. Залишившись на самоті, почали роззиратися довкола і знайшли ще одного улюбленця батальйону "Горинь" — кота Ваську. Нам його показав бравий солдат. Загалом військові в "Горині" — двох типів. Є молоді, необстріляні. Відчувається, що їм непросто. А є трохи старші, з військовим досвідом і з повадками таких собі "бравих вояків". Веселуни і балагури чи спокійно-впевнені. Один такий — з оголеним торсом — і розказав нам, який цей кіт Васька "нахабний розбишака" та як його всі люблять. Питаємо, як воно на бойових завданнях. Каже: "По-різному, війна — це війна". А потім раптом: "Хочете, покажу вам свій бронік?". Дістає пластину з передньої частини бронежилета, а на ній наклеєний образок Божої Матері. Потім дістає пластину, яка прикриває спину, на ній святий Миколай. І ніби й посміхається цей бравий солдат, але ти розумієш, що сміх — та сама броня, за якою ховається правда, як їм усім тут нелегко: і молодим, і бувалим.

 

"Не ті" бронежилети

Неподалік помічаємо, що просто на траві у два ряди лежать гарні чистенькі бронежилети. Питаємо, чому їх ніхто не бере? Спохмурнів наш солдат, ледь стримав лайку. Каже: "Та то непотріб! Якісь волонтери передали. Може, навіть гроші з людей збирали. Де купили — невідомо. Може, з гуманітарної допомоги якоїсь, але вони нікуди не годяться. Куля пробиває наскрізь. Можливо, для гри в пейнтбол вони й підходять чи проти ножа, але тут, на війні, ні до чого. Шкода лише, що, може, обманули людей. Передайте там, щоб не купували неперевірених бронежилетів".

 

Комбат

Боєздатність військ визначають командири. У батальйону "Горинь" — хороші командири. Наприклад, комбат. Він підійшов саме тоді, коли ми роздивлялися "не ті" бронежилети невідомо від кого. Прийшов з автоматом у руках і повному бойовому обладункові. І зразу впало в очі, що комбат схуд. Ми знали і бачили його ще раніше — тоді, коли закуповували і привозили перевіряти справжні бронежилети для батальйону "Горинь" на Тучинський полігон. Комбат схуд, але від цього став іще більше підтягнутим військовим. Тримається бадьоро. Розказав, що в повному складі батальйон "Горинь" тут, на своїй базі, перебуває рідко. "Тут — мир. Тут вони відпочивають. Звідси вони йдуть на завдання. Бойові завдання. От вчора повернулася одна з трьох наших груп. Знаєте звідки?…" Прозвучали назви населених пунктів, про які часто говорять у новинах і де точаться запеклі бої. "Не дивуйтесь, що вони такі неговіркі. Там важко. Оце побудуть тут кілька днів і знову в бій. А там можна чекати всякого".

 

"Російська шрапнель"

Комбат замовк, а його очі налилися гнівом. "Там ці гади таку зброю застосовують! Ходіть покажу". Підходимо до його мікроавтобуса. У ньому гранатомет (пояснив, що треба завжди мати під рукою), але показує нам щось незрозуміле. Якусь маленьку стрілу, сантиметрів чотири довжиною, легеньку, але тверду. "Уявіть! Цим вони нас обстрілюють. Це заборонена в усьому світі зброя. Здається, єрунда, але вони обстрілюють нас снарядами, які вибухають на рівні п'яти метрів над землею, і в кожному — тисячі ось таких стріл, які розлітаються в усі боки і від яких у полі практично неможливо сховатися".

 

"Горині" потрібна броня!

Ми запитали в комбата, що зараз найнеобхідніше "Горині". Він почав із того, що батальйону не треба. Їм не потрібні продукти, їжі — достатньо. А потрібна броньована техніка. "Ми виїжджаємо на завдання в зону бойових дій, знаєте, на чому? На шкільних автобусах. На легкових автомобілях із вибитими вікнами. Самі такі поїздки вимотують сильніше, ніж бої, бо зрозуміло, що автобус нікого ні від чого не захистить. На війні так їздити не можна. Потрібна військова техніка. Елементарна броня, яка має прикривати солдатів у дорозі та під час бою. А ще нам потрібно трохи щастя і везіння". Комбат Коли ми від'їжджали, забравши "не ті" бронежилети, щоб тут, у Рівному, розібралися, хто і де їх взяв, комбат підійшов до нас із букетом полину. Щоб ми передали цей букет його дружині. Ми сфотографували комбата з букетом — гарного, бойового офіцера, але, на жаль, не можемо дати в газету це фото, бо показувати обличчя наших воїнів заборонено. Думаємо, дружина комбата Світлана буде дуже рада букету, хоча це і простий гіркий полин. Але він звідти — від наших воїнів, за яких ми молитимемося, щоб Бог послав їм "трохи щастя" і нарешті — броні. tag:АТО tag:Батальйон Горинь


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також