До вторгнення той проходив строкову службу, а в цивільному житті працював на будівництві, повідомляє 23 інженерно-позиційний полк.
Коли Росія здійснила повномасштабне вторгнення, то Василь був на заробітках. Дізнавшись про напад, він без вагань вирішив повернутися додому.
– 27 лютого 2022 року я перетнув український кордон. Побачив там сльози, втому, біль.
Матері тримали дітей на руках. Хтось сам тримав маму за одяг чи сумку. Літні люди йшли повільно, озирались. Вони рятувались від війни. А я навпаки – їхав додому, щоб стати на захист рідної країни й тих всіх людей, котрих побачив, – каже Василь.
Дорога додому тягнулась мов вічність. Численні блокпости. Осмислення усього, що відбувалось. Вже о дев’ятій ранку того ж дня Василь був вдома.
Не гаючи часу, він записався до місцевої тероборони і вже ввечері стояв на блокпості. А за кілька днів став до лав Збройних Сил України, розпочавши службу на посаді розвідника-сапера.
Також військовий добре пам’ятає своє перше розмінування на Сході: «Було трохи страшно і дуже відповідально. Розумів, що зараз від моєї роботи залежить не тільки життя побратимів, а й моє власне. То ж на помилку права не мав».
Так само багато завдань є пов’язаних із ворожим FPV-дронами.
«Часто доводиться «садити» ворожі FPV. Моє завдання — знешкодити їх. Це вже інший рівень напруги, коли знаєш, що кілька грамів вибухівки можуть вирішити твою долю за секунду», – розповідає військовий.
За час служби Василь побачив чимало зруйнованих міст і сіл. Відчув, що таке підтримка побратимів й ще більше усвідомив важливість своєї служби в ЗСУ. Військовий й далі продовжує боротьбу і закликає інших долучатися.
За мужність та героїзм старший солдат Василь нагороджений президентською відзнакою – «За оборону України», медалями від Міністерства оборони України – «За зразкову службу» та «Захиснику України», а також нагрудним знаком 23 інженерно-позиційного полку – «Надійний захист у бою».
