Колись у школі ми запланували бійку — клас на клас. Малі були, сил після літніх канікул ще було багато, дехто ходив тренуватися у секції боротьби і боксу. А тут хтось комусь щось сказав, кудись послав, щось не віддав... Словом, домовились ми із хлопцями із шостого "Б" зійтись після уроків за майстернями, там, де старшокласники у перервах курили цигарки. Місце тихе, вчителі туди на ходять.
Колись у школі ми запланували бійку — клас на клас. Малі були, сил після літніх канікул ще було багато, дехто ходив тренуватися у секції боротьби і боксу. А тут хтось комусь щось сказав, кудись послав, щось не віддав... Словом, домовились ми із хлопцями із шостого "Б" зійтись після уроків за майстернями, там, де старшокласники у перервах курили цигарки. Місце тихе, вчителі туди на ходять. Пригадую, як трохи лячно було, що поб'ють, і водночас хотілося спробувати себе у справжній бійці. Подумки я наперед визначав для себе, проти кого саме одразу стати битися, куди бити першим ударом, як захищатися... Так хвилювався не я один. Врешті о пів на третю ми вийшли до заздалегідь визначеного місця і почали складати портфелі до стіни, щоб не заважали. У цю мить хтось гукнув: — Ану забирайте геть свої портфелі! Гукала дуже вже немолода жінка із мітлою у руках. — Що не ясно? — продовжила вона. — Підмітати буду! Після чого, не звертаючи уваги на три десятки готових до бійки агресивних підлітків, почала змітати до купи опале з дерев листя. Коротше, наш двобій не відбувся. Ні тоді, ні потім. І не тому, що у нас вже не було сили та агресії. Але щораз, коли щось подібне назрівало, ми одразу згадували ту двірничку з мітлою і нам ставало за себе соромно. Тому що усі наші бійки були дрібницею у порівнянні з прибиранням вулиці, яке здійснювала скромна жінка у сірому халаті. Я про це згадав не просто так, а з приводу. Привід — масова акція протесту 2 квітня, якою політична опозиція погрожувала владі, називаючи цю акцію не менше, аніж "народним повстанням" на знак протесту проти непризначення парламентом виборів столичного міського голови. Мені чомусь здається, що "народне повстання" наступного вівторка у столиці не відбудеться. І не тому, що опозиція погана, а влада добра. Не тому також, що людям байдуже порушення законів, на які постійно йде чинна влада. Не буде "повстання" зовсім з іншої причини. "Повстанцям" у зв'язку з погодним катаклізмом буде дуже непросто як дістатися столиці, так і по ній пересуватися. Тому що достатньої кількості техніки та людей для прибирання Києва та під'їздів до нього у влади фізично немає. До чого тут історія хлоп'ячої бійки з мого дитинства, запитаєте? До того, що тепер, за нинішньої влади, коли майже нічого і ніде не прибирається, ми б із шостим "Б" точно добряче би побилися! Та ще й у снігу по коліна! Та пізно вже. Не зібрати вже тих хлопців докупи ніколи. І двірників вже колишніх немає, які прибирали свої ділянки саме тоді, коли чи то падало листя, чи то йшов сніг.
