З часів Чорнобильської катастрофи поняття «Україна» і «погана екологія» стали майже синонімами. Але зона відчуження — далеко не єдине лихо країни. Щодня сотні тисяч українців можуть зіштовхнутися з іншими екологічними нещастями. Чим ризикують українці в забрудненій країні?
Чорнобильська АЕС і зона відчуження як і раніше є найбільш забрудненою територією України. 30-кілометрова зона ще тисячі років буде мертвою, кажуть екологи. Але є й інші місця, де жити не рекомендується. За іронією долі, вони розташовані в місцях з високою щільністю населення.
Атомні станції і «ядерні» потяги В Україні продовжують роботу чотири атомні станції, й кожна з них є потенційним «Чорнобилем». Періодично вони нагадують про себе — торік двічі відбувався витік води з гермозони Рівненської АЕС, через аварію відключався енергоблок Південноукраїнської АЕС, на Хмельницькій атомній виходив з ладу генератор 2-го блока. Крім потенційних погроз, існує і щоденний, мало ким помітний ризик. Він пов’язаний з утилізацією палива, відпрацьованого на українських атомних станціях. Ці відходи перевозять у Росію в спецвагонах, «але вагони йдуть тими ж шляхами, що й інші потяги», — відзначив у розмові з інтернет-газетою «Сейчас» експерт Національного екологічного центру України Олексій Пасюк. Будь-яка інформація про ці перевезення закрита, однак ризик аварії або терористичної атаки все-таки залишається. Насправді ніякої переробки ядерних відходів не існує, говорить еколог. Вона полягає в сортуванні і похованні. «Тільки оптимісти від ядерної енергетики думають, що через сотню років буде винайдено спосіб безвідходної переробки і ця проблема буде вирішена. Поки ж будь-яка робота з радіоактивними відходами створює ще більше відходів — щораз, коли їх перевозять, все, що стосувалося радіоактивних матеріалів, теж стає радіоактивним», — пояснив Пасюк.
Калійний завод Хімічне виробництво не менш небезпечне, ніж радіація. На заводі в місті Калуш Івано-Франківської області раніше виготовляли калійні добрива, нині там — один з найбільших у Європі полігонів хімічних відходів. У полі за містом зберігається 11 тис. тонн гексахлорбензолу — канцерогенної речовини, яка, проникаючи в організм людини, призведе до раку і цирозу печінки. Ця бомба уповільненої дії зберігається без належного нагляду, просто в металевих бочках. «Бочки згодом проржавіють, і є небезпека того, що ці речовини потраплять у ґрунт, а звідти — у воду», — пояснив ризики директор Бюро екологічних розслідувань Дмитро Скрильников. Міжнародною екологічною катастрофою небезпечний і кар’єр, наповнений концентрованими сольовими розчинами. Адже якщо не витримає дамба, яка на сьогодні порушена, відходи хімвиробництва, в яких можна знайти майже всю таблицю Менделєєва, потраплять у Дністер, попереджають експерти.
Завод мінеральних добрив Жителі донбаського міста Горлівка перебувають не в кращій ситуації, ніж калушці. Тут знаходиться найбільший у країні завод з виробництва мінеральних добрив «Стірол». Будь-яка зупинка аміачного агрегата може призвести до викиду в повітря отруйних речовин. У червні минулого року на підприємстві сталася аварія — у результаті викиду сірчистого газу працівники одержали отруєння. У більшому масштабі катастрофа може стати своєрідним «хімічним Чорнобилем».
Уранові хвостосховища Колишні уранові шахти перетворили Жовті Води і Дніпродзержинськ Дніпропетровської області на справжній радіоактивний смітник. За Радянського Союзу тут добували уран для атомних бомб і АЕС. Нині там — закинуті терикони і шахти. У Дніпродзержинську розташовано 7 хвостосховищ (комплексів спецсоспоруд для зберігання або поховання радіоактивних, токсичних і інших відходів збагачення корисних копалин), у яких накопичено 42 млн. тонн радіоактивних і хімічно небезпечних речовин: уран, продукти його розпаду, миш’як, селен, торій, радій. Ця територія назавжди загублена для планети, як і Чорнобильська зона. «Перед Україною постало завдання, щоб запобігти потраплянню радіації з хвостосховищ у Дніпро. Відбувається це зараз чи ні — складно сказати», — говорить Олексій Пасюк. Ситуація ускладнюється ще і тим, що деякі терикони після розвалу заводів виявилися фактично безгоспними, не охороняються належним чином і відвали уранової руди можуть розкрадати.
Ризики «столичного життя» Не захищений від екологічної катастрофи і Київ. У столиці України розташовано кілька об’єктів, здатних призвести до масштабної катастрофи або отруювати життя киянам уже сьогодні. Загроза №1 — Київське водосховище. Забудова в районі дамби загрожує її проривом, наслідки ж будуть необоротні для України і всієї Європи. Адже на дні зберігаються тонни радіоактивного мулу. Крім того, напір води просто змиє ввесь Лівий берег столиці, затопить частину сусідніх областей і призведе до загибелі 10 млн. чоловік. Жителі Лівого берега можуть постраждати і від іншого нещастя — заводу «Радикал». На закинутому підприємстві в районі Лісового масиву знаходяться тонни ртуті і хімікатів. «Ніякі роботи зі зміцнення площі заводу не проводилися, отруєний пил з дощовими водами забруднює ґрунтові води», — описав небезпеку інтернет-газеті «Сейчас» директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко.
Курорти і кислота Значно підпсувати здоров’я можна і на курортах Криму. Причиною тому — хімічні підприємства «Кримський титан» і «Кримський содовий завод». Ці підприємства періодично накривають отруйними туманами півострів і сусідня Херсонська область. За інформацією кримських екологів, стоки заводів без будь-якого очищення скидають у природні водойми. Крім того, від хімії страждають люди. «Захворюваність у прилеглих селах на кілька порядків вище, ніж у середньому по області, а по деяких групах захворювань перевищує ці показники в рази. Хворобами кровообігу, травлення, верхніх дихальних шляхів, злоякісними пухлинами й алергією люди платять за прибуток приватних компаній», — говорить голова Асоціації «Екологія і світ» Віктор Тарасенко.
Прихована загроза Шкода від об’єктів, не настільки відомих в Україні, не менша, тому що постійна. Мова йде про закинуті склади пестицидів, які є в кожній області. За офіційними даними, їх близько 22 тис. тонн, але екологи сумніваються в правдивості статистики. «Вона ведеться на око, ми це зрозуміли, коли об’їжджали склади. Пестицидів як мінімум удвічі більше. Їх розкрадають, їх ніхто не охороняє, сільські голови або директори агрофірм часто вивозять пестициди в ліс або скидають у річку», — розповідає Скрильников. За його словами, відповідальність за хімікати повісили на сільських голів, а в них немає ні грошей, ні можливості боротися з цим нещастям. Тим часом пестициди є високотоксичними речовинами, вони легко проникають у ґрунт, а звідти — у воду і рослини. Для людини їхня дія так само небезпечна, як і дія діоксинів. Усі перераховані вище небезпеки — лише частина того, що заважає українцям жити в чистій країні. Шкідливі хімічні підприємства або несанкціоновані смітники з радіоактивними речовинами є майже в кожній області країни. І головна проблема в тому, що ніхто не знає їхньої точної кількості. «Не вистачає чіткої інвентаризації. Ми не знаємо, куди виділяємо гроші і скільки ще потрібно», — скаржиться Скрильников. Пасюк погоджується: «У нас є гроші на будівництво нових атомних станцій, але немає грошей на те, щоб вирішити проблеми з відходами».
